До своїх дітей я завжди дуже добре ставилася, у всьому їх підтримувала, і не думала, що прийде час і одна з моїх доньок змусить мене робити непростий вибір між чоловіком і нею. Вважаю, що донька дуже несправедливо чинить по відношенню до мене.

Події відбувалися ще 9 років тому. Мені тоді було 50. Я виховувала сама двох дочок. Старшій, Катерині, на той момент було 25 і вона збиралася виходити заміж.

Молодшій, Анні, щойно виповнилося 15. Діти росли без батька, бо мого чоловіка не стало, коли вони були маленькими. Та, попри всі труднощі, я змогла одна поставити їх на ноги. Навіть молодятам квартиру допомогла купити – ми скинулися разом зі сватами.

Вони мені сподобалися відразу, начебто, люди хороші. Але не минуло і року після весілля наших дітей, як не стало свахи, яка боролася кілька років з важкою хворобою.

Сват дуже важко переживав втрату дружини. Своє горе намагався вторити у чарці. Дійшло до того, що він став пити безпробудно. Мені його було шкода, адже він дуже хороший чоловік, просто йому було важко самому впоратися з своїм горем.

Ми, як могли, старалися повернути його до нормального життя. Він дуже любив онучку, тож ми часто приходили з дитиною до свата.

В такі моменти він був дуже щасливим, і не пив. Я допомагала йому по господарству, навіть їсти йому варила. Часто онучку діти залишали нам обом. Ми разом проводили час і якось непомітно дуже зблизилися. А потім, стали зустрічатися.

Свої стосунки ми від дітей не приховували, бо не бачили в цьому потреби. Моя молодша дочка за мене раділа, що в мене так усе склалося.

Казала, що в мене очі світяться від щастя. Старша донька з чоловіком спочатку косилися на нас, було видно, що наші стосунки їм не до вподоби, а потім наче заспокоїлися.

Сват переїхав до мене, і ми стали жити разом. Розписуватись не збиралися, бо не в тому я вже віці, щоб ще раз заміж виходити. Ми з Іваном були настільки щасливими, що якось не помітили, що у наших дітей стосунки дуже зіпсувалися, і що вони були вже на межі розлучення.

Нам було важко розібратися, хто з них має рацію, а хто винен. Дочка запевняла, що чоловік зрадив їй. Зять же казав, що це вона просто не хоче з ним жити. Тому мені не хотілося втручатися у їхні розбирання.

Наші діти таки розлучилися. Мій колишній зять переїхав у квартиру свого батька, яка пустувала, відколи Іван став жити зі мною. Все було більш-менш спокійно, поки зять не привів в цю квартиру іншу жінку. Моя донька як тільки про це дізналася, так відразу заявила, що я в знак солідарності маю розійтися з своїм сватом, мовляв, якщо його син кинув мою доньку, то і мені не пасує з ним жити.

Я не могла зрозуміти, чому маю відмовлятися від свого щастя. Мій чоловік має право бачитися із сином. Це нормально. До того ж доньці корисно побудувати нормальні стосунки з колишнім, бо у них є спільна дитина. Та старша донька не хотіла мене слухати і наполягала на своєму – нам треба розійтися.

Молодша донька мене підтримувала, казала, щоб я не звертала увагу, просто їй боляче від того, що її колишній так швидко знайшов їй заміну. На той момент молодша донька вже знайшла собі хлопця та планувала виходити заміж. Вона намагалася нарозумити старшу сестру, але нічого з цього не вийшло.

Донька мені ультиматум поставила – якщо я не припиню стосунки з її колишнім свекром, то вона перестане зі ною спілкуватися, і перестане мені привозити внучку.

Іван т мене втішає, каже, що донька лише зараз так злиться, а потім їй перейде. Я намагалася поговорити з дочкою, переконати її в тому, що нічого поганого в цьому немає – у них не вийшло, а у нас з сватом все склалося, таке життя. Та донька навіть чути нічого не хоче, стоїть

Із сестрою посварилася, каже, що навіть на весілля до неї не прийде. Але молодша донька тут до чого? Чим вона завинила?

Ось що тепер робити? Йти на поводу у доньки, щоб бачити внучку чи боротися за своє щастя?

Як на мене, то моя донька в цій ситуації дуже неправа, адже я теж маю право на щастя, навіть якщо мій обранець її колишній свекор.

Джерело