-Суп пересолений, а котлети, як завжди, сухі! – Сказав чоловік, вкотре намагаючись принизити дружину.

-Ну, тоді не ти їх будеш їсти! Того дощового осіннього вечора у будинку в Ірини та Андрія запанувала напружена мовчанка.

Невдоволений чоловік крутив на вилці шматочки овочів, що залишилися, а Ірина з надією виходила з дому, прямуючи до сусіда.

Вона вже давно втомилася від постійних закидів чоловіка на свою адресу, і ось нарешті зважилася на кардинальний крок. Поки вона йшла до сусіда, її серце билося швидше.

Сусід був молодим і дуже привабливим чоловіком, який завжди чемно вітався з нею, коли вони зустрічалися біля під’їзду.

Подзвонивши в двері, Ірина відчула як зникло невдоволення.

Сусід відчинив двері і здивовано посміхнувся.

— Здрастуйте, Ірино Валентинівно!

Чим можу допомогти?

— Здрастуйте, Сергію!

Вибачте за занепокоєння…

У мене є зайва їжа, мій чоловік сьогодні не в дусі.

Може, вам знадобиться?

— Ірина знизала плечима, намагаючись приховати свою нервозність.

Сергій ввічливо запросив її зайти, і вони сіли за столом.

Спочатку було трохи ніяково, але невдовзі розмова пішла вільно.

Ірина з подивом виявила, що вони обоє люблять класичну музику та живопис.

Час промайнув непомітно, і коли Ірина повернулася додому, то виявила, що Андрій прибирав на кухні.

— Я… Я думав, ти не повернешся, — промовив він невпевнено, не дивлячись на неї.

Ірина сіла поряд із ним.

— Можливо, час нам щось змінити у своєму житті? — спитала вона тихо.

Андрій кивнув, нарешті глянувши на дружину.

Цей вечір відкрив перед Іриною та Андрієм можливість переосмислити їхні стосунки.

І, можливо, почати щось нове, адже іноді, щоб по-справжньому побачити та почути один одного, потрібен невеликий поштовх долі.

КІНЕЦЬ.