У 22 роки і з 10-місячною дитиною – моє життя набуло складного обороту.

Ми з чоловіком познайомилися, коли мені було 17, і все здавалося ідеальним, поки ми не одружилися у 19 років.

Саме тоді все змінилося.

Весільні гроші пішли на покупку машини, а мої батьки подарували нам квартиру, заклавши фундамент для того, що мало стати радісним життям.

Однак щастя постійно вислизає від мене, оскільки мій чоловік часто десь затримується, не працює і зазнає принижень і образ, особливо на очах у наших рідних.

Наші стосунки затьмарюють постійні сварки та неповага, а мої батьки звалюють на себе наші фінансові тягарі, включаючи нову машину, куплену в кредuт, якою користується мій чоловік, залишаючи мене та нашу дитину повністю залежати від нього.

Після трьох років шлюбу його прихильність видається відсутньою.

Незважаючи на мою любов до нього, я усвідомлюю токсичність нашої ситуації: адже, по суті, я нехтую своїми турботами та бажаннями, жадаю чогось, що принесе мені радість.

Я переконана, що його перебування зі мною зумовлене фінансовими міркуваннями, але ж я потрапила в замкнуте коло страждань та самотності.

Я постійно запитую себе: як розпочати зміни?

Чи можливо змінити його поведінку?

Чи потрібно різко і сміливо вийти з цих ізолюючих відносин?