У мене в коморі є окрема полиця для подарунків свекрухи, яка вона робить мені, чоловікові та нашим дітям. Там лежить усе, що вона колись дарувала.

Я ці подарунки ніколи навіть не розпаковую, бо чудово знаю, що затримаються вони у нас максимум на півроку, а потім свекруха з усіма свариться, образиться і вимагатиме повернути їй її дари.

Зараз я до цих її вибриків вже ставлюсь філософськи, але вперше у мене був шок, коли вона прийшла і вимагала назад свої подарунки.

Мене чоловік заздалегідь попереджав, що у нього з мамою своєрідні стосунки, вони часто лаються і мама поводиться дуже імпульсивно.

Я була морально готова до криків, до лайки, до ігнорування, але не до того, що вона притягнеться до нас у будинок і вимагатиме повернути речі, які вона нам подарувала.

– Мене в цьому будинку не поважають, то з якої радості я мушу вам щось дарувати?! – волала свекруха, поки я стояла і очима плескала.

На той момент вона встигла подарувати мені лазневий халат, а чоловікові тапочки та бритву. Халат був у пранні, але свекруха не погребула покопатись у брудній білизні та витягти халат, забрала і тапочки, які вже втратили товарний вигляд, та бритву чоловіка.

Я могла тільки дивитися на це широко розплющеними очима і дивуватися вивертам людської свідомості. А свекруха зібрала свої подарунки і пішла, голосно грюкнувши дверима.

Потім чоловік із мамою помирився, але подарунки вона назад не повернула. Ми з чоловіком їй про цей інцидент не нагадували, чоловік, певне, звик, а мені просто було ніяково і дивно.

Потім ці скандали стали невід’ємною частиною нашого життя. Після другого такого приходу свекрухи по подарунки я просто перестала щось розпаковувати, просто складала на полицю, щоб при першій вимогі видати свекрусі.

А вона ще й ображатись на мене примудрялася, що я її подарунки не ношу. Влаштувала скандал, що подарувала мені домашню сукню, а я її жодного разу і не одягла.

– Якщо тобі не подобаються мої подарунки, тоді повертай їх мені! – зажадала свекруха.

Я вийшла, зібрала у пакет все, що вона подарувала, і віддала. Це набагато зручніше, ніж шукати по всьому будинку подарунки. Лежать собі, нікого не чіпають.

Мені здавалося, що така поведінка свекрухи не поширюватиметься на маленьких дітей, повинні ж бути хоч якісь табу, але це не про маму чоловіка.

Все, що вона колись купувала на виписку, приносила просто так, на свята – вона все потім забирала, коли вкотре сварилася із сином чи їй щось не подобалося.

Чи брудна пелюшка, чепчик або іграшка для прорізування зубів. Свекруха вигрібала все. Я на це могла тільки важко зітхати.

Тільки попросила чоловіка поговорити зі своєю мамою, коли діти підросли і почали щось розуміти. Нехай вона не вручає дітям подарунки до рук, бо потім важко буде без грубостей пояснити, чому бабуся забирає у онуків свої подарунки.

На це прохання, до речі, свекруха дуже образилася, але вона на той момент вже вигрібла старі подарунки, а нові ще не подарувала, тож з улюбленою розвагою пролетіла.

Багато хто, напевно, послав би таку свекруху далеко і надовго, але чоловік до таких закидонів своєї мами звик, а я не хочу псувати з ним стосунки, додаючи чергового головного болю.

Тим більше, я й сама звикла вже до цих постійних істериків та демонстративних вимог повернути їй її подарунки. Просто складаю їх окремо та все. Надовго вони зазвичай не затримуються.

Коли чоловік у пориві гніву хотів відповісти мамі дзеркально, я заборонила. Мені не потрібні ці речі, жодного внутрішнього задоволення від них не буде, їх залишиться лише викинути. А який від цього сенс?

Нехай уже свекруха радіє з того, що ми їй даруємо, не треба їй уподібнюватися, мені навіть думати про таке гидко. Тим більше, зараз уже підросли діти, вони цілком розуміють, що бабуся у них із чудинкою, тому самі теж не розпаковують її подарунки, а відносять до комори.

Якщо нашим дітям щось потрібне буде, то ми й самі їм це купимо.

КІНЕЦЬ.