Звичайно, що моє терпіння не резинове! В той вечір воно луснуло, як мильна бульбашка, і я висловила невістці Каті все, що накипіло.

Хочу розповісти вам, читачі, свою сімейну історію, і дуже сподіваюся на підтримку й поради. Я з Вінниці, давно розлучена. Це я покинула батька свого єдиного сина, бо самій з дитиною мені багато в чому було краще й легше, ніж з ним. Мені не подобався непостійний характер мого колишнього чоловіка, його звички, слабкості. Навіщо поруч людина, у якої стільки мінусів?

Але ростити і виховувати сина самій теж було не легко. Артем скучав за татом, не слухався, істерив по дрібницях. Я його, звичайно, завжди любила і люблю. Але іноді бувало так, що роздратування брало гору і я часом бувала з ним суворою, Але  й цього було замало. Тому в нашому житті з’явився Олег, мій новий чоловік і вітчим для Артема.

Та не все пішло гладко. Спершу мені здавалося, що Олег дуже хороший варіант. Чоловік він спокійний, врівноважений і дуже любить дітей. Швидко знайшов підхід до Артема. Ніколи не підвищував на мого сина голос і навіть іноді балував.

Але, на жаль, я так і не змогла по-справжньому полюбити. На жаль, тих емоцій, про які мріяла, він мені дати не міг. Хоча я не вимагала занадто багато і часто просто заплющувала очі на речі, які мене в ньому не влаштовували.

З Олегом ми прожили 6 років. Я думаю, він відчував, що я не маю до нього особливо палких почуттів, але в той же час нам було досить добре. І оскільки я жінка чесна, крім нього я до себе нікого не підпускала. І під час розлучення з Олегом мені було справді сумно. Зате Артем весь цей час мав чоловічий приклад, а мене це цікавило найбільше.

Але син мій, коли виріс, так і не навчився заробляти гроші. Немає в нього цієї хватки, яку мають багато чоловіків і жінок, навіть я зокрема. Я вважаю, що жінка взагалі не може утримувати чоловіка – це нонсенс. Тому це питання для мене особливо важливе. Як же так? Артем добре вчився, розумний хлопець. А на ділі – невдаха.

І ось настав момент, коли Артем привів у будинок наречену. Наше знайомство з Катериною було досить стриманим. Я ж старалася, ростила свою єдину дитину не для першої зустрічної спідниці. Хотілося б, щоби дівчина відповідала моїм очікуванням хоча б на вигляд. А тут я бачу якусь бідолаху.

Волосся незрозумілого мені відтінку, фігури немає, навіть очі – і ті якесь невдале поєднання жовтого та зеленого. Як це називається, болотяні?

Сама я виглядаю досить добре для свого віку. Знову ж стежу за собою і намагаюся одягатися строго, але зі смаком. Такий стиль мені підходить для роботи і для повсякденних справ. А стиль моєї майбутньої невістки – це просто коли надягають, що перше під руку трапиться.

Дізнавшись про швидке весілля, я одразу дала синові зрозуміти, що жити він зі своєю нареченою буде окремо. Не вистачало мені ще нових людей у квартирі. Та й працюю я часто вечорами вдома. Потрібна концентрація і спокійна обстановка. А як діти підуть?

Син мене запевнив, що їм і на думку не спадало подібне. Пообіцяв, а тільки після весілля, за кілька місяців, сам же і постукав у двері. Так просив, що я й погодилася. Пустила на свою голову. що з них взяти? Немає грошей – немає і житла.

Цілих півтора року я терпіла у себе цей справжній бардак і безцеремонну поведінку. Невістка називала мене мамою, хоча в мене за паспортом одна дитина. Прийдеш додому і чуєш насамперед цей запах із кухні. Щось смажене, тушковане. Весь одяг пропах цим куховарством.

А що, Катюша ж у нас господиня хоч куди. Готує як уміє і на цілу роту одразу. І хто б його тільки поїдав усе? Скільки у смітник летить, а грошей зайвих у них немає, ще й у мене позичають. Мабуть, батьки погано навчили бути господинею. Чим вони тільки займалися усі ці роки?

Одним словом, переходжу ближче до справи. Якось недавно я прийшла з роботи особливо роздратована і втомлена. Син ще не повернувся, а невістка дивилася щось по телевізору. І варто було мені озирнутися на всі боки, як я раптом зрозуміла, що не впізнаю свою власну квартиру.

Повсюди пил, бруд, жир. Якесь звалище одягу та різного сміття. У ванній кімнаті рушники всі розкидані. Ще б трохи, і я чужі шкарпетки у себе на подушці знайшла би! Я психанула і закотила сцену. Не допомогло навіть повернення сина з роботи. Через три дні мої молодята вилетіли, немов ті пташечки з гнізда, на орендоване житло. А я була щаслива.

Та це щастя тривало недовго. Скоро я дізналася, що Катя була при надії. А тепер – вже ні. І вони з Артемом звинувачують мене в тому, що невістка дуже перехвилювалася саме через той наш конфлікт і переїзд.

Вже півроку я не бачила сина. Ні його, ні невістку. Ніколи не сиділа в соціальних мережах, але тепер життя примусило. Я знайшла профіль сина і написала йому про те, що дуже сумую. Що нам треба зустрітись, поговорити. Бо свій номер телефону він змінив, як тільки дізнався про ту сумну новину. А де вони із дружиною живуть зараз – я, на жаль, не знаю.

Раніше Артем завжди завжди здавався мені м’яко характерним. Грошей заробити не може, наполягти на чомусь також. Але характер не перекуєш. Однак на моє повідомлення мені відповіла чужа, холодна людина. Мене прямо як струмом обдало від його різких і місцями жорстоких слів. Відразу ж після цього він мене, звичайно ж, заблокував.

На кількох світлинах, які я встигла переглянути, я побачила їх обох. Худих, у якихось лахміттях. За бідним кухонним столом. Але вони були разом. Попри все. А я залишилася сама, у своїй облаштованій доглянутій квартирі.

У мене ідеально чисто, без пилинки і плямки. Але яка тепер різниця. Що мені, дивитись у дверцята шафи, начищені до блиску? Заради чого, заради кого? Я зрозуміла, що мені потрібен син. І Катя теж потрібна. Вони обоє Ми жили б утрьох, готували, раділи, ділилися новинами.

Було б просто чудово, якщо замислитись. Але я чудово розумію, що тепер все це лише мрії. А я зробила найфатальнішу помилку у своєму житті, і мені її, на жаль, ніколи вже не вдасться виправити. сподіваюся, дорогі читачі, на вашу підтримку й поради!

Джерело