Наші сімейні вилазки завжди сповнені пригод, але цей пікнік у лісі перевершив усі очікування.

Ми запакували кошик з їжею, взяли м’яч і, звичайно, не забули плед.

Все йшло як по маслу, поки ми не зрозуміли, що не є єдиними цінителями природи у цьому лісі.

Як тільки ми розташувалися і почали розпаковувати їжу, з кущів почувся шурхіт.

“Напевно, білка,” – припустив я, не підозрюючи, що на нас чекає щось більше.

Коли з-за дерева виглянуло маленьке ведмежа, моя впевненість моментально випарувалася. “Ого, дивіться, справжній ведмідь!”

– Вигукнув мій молодший брат, у захваті від такої близькості до дикої природи.

Мама швидко перейшла від захоплення до занепокоєння. “Де мама-ведмедиця?” – пошепки запитала вона, оглядаючись на всі боки. Батько, намагаючись зберігати спокій, почав повільно збирати наші речі.

“Давайте спокійно підемо, поки ведмежа зайняте,” – запропонував він. Але ведмежа, схоже, вирішило, що ми прийшли сюди пограти. Він підійшов ближче, явно зацікавлений нашим пікніком. “Може, він хоче пиріжка?”

– Пожартував брат, перш ніж мама суворо на нього подивилася.

Зрештою, після кількох напружених хвилин, ведмежа, напевно, вирішило, що ми не такі цікаві, і повільно відійшов назад у ліс.

Ми зітхнули з полегшенням і, вирішивши не випробовувати долю, швидко повернулися до машини. Дорогою додому ми не могли перестати сміятися з нашої несподіваної зустрічі.

“Наступного разу давайте влаштуємо пікнік у парку, де найнебезпечніші істоти – качки,” – запропонував тато, і ми всі погодилися.

Цей день нагадав нам, що природа сповнена сюрпризів, і що почуття гумору – найкращий супутник у будь-якій несподіваній ситуації.

КІНЕЦЬ.