Шлюб мого сина з жінкою, яка має дитину від попередніх стосунків, де біологічний батько був відсутній мало не з народження дитини, створив унікальну сімейну динаміку.

Незважаючи на мої первісні сумніви з приводу відсутності біологічного онука, я всім серцем прийняла свого прийомного онука, Семена, якому на момент нашої зустрічі було 5 років.

Мій син любив його, та й я знаходила радість у нашому спільному проведенні часу, сподіваючись, що незабаром у мене з’явиться ще й рідний онук.

Однак незабаром мені стало зрозуміло, що моя невістка не має наміру більше мати дітей, і мій син приймав це рішення з повагою.

Згодом Семен став називати мене “бабусею”, і це слово гріло мені серце, але бажання спостерігати за народженням онука з самого народження все ще залишалося сильним.

Розмови про розширення сім’ї, схоже, не були для них пріоритетом, і, незважаючи на мої м’які розпитування, син та невістка залишалися задоволені своїм нинішнім становищем.

Невістка спочатку займала тверду позицію, ставлячи на чільне місце благополуччя Семена і побоюючись потенційного поділу уваги і любові, яке може принести друга дитина.

Таке одкровення засмутило мене, змінивши моє первісне уявлення про невістку і упокоривши мене з реальністю відсутності біологічного онука.

Незважаючи на розуміння причин, думка про те, що я не зможу випробувати радість від появи в сім’ї новонародженого, сильно обтяжує мене.

Невже мені залишається тільки прийняти і цінувати сімейну динаміку в тому вигляді, в якому вона склалася?

КІНЕЦЬ.