Ми у шлюбі 1 рік та 4 місяці. Перший рік був справжнім випробуванням.

Спочатку мені довелося переїхати до іншої країни до чоловіка, це невелике місто в Німеччені. Таке враження, що тут взагалі німого не відбувається. Після активного Києва мені тут дуже нудно.

До того ж так вийшло, що ми 24/7 знаходилися разом цілий рік. Він працює вдома в сфері IT. Мені ж зайнятися нічим, окрім хатніх справ.

Тут доволі багато українок, але потанишувати ні з ким не вийшло. Єдиного спільного інтереса, що ми з однієї країни виявилося недостатньо. До того ж практично всі з дітьми, вони гуртуються та гуляють разом з ними, а мені це не дуже цікаво.

Мені було важко освоїтися в країні, язика я ще не знала, не було друзів та близьких поряд. Від чоловіка я не отримувала необхідної підтримки.

Він скупий на емоції, інтроверт. Весь мій стрес виливався вдома на нього.

Він чіплялася до дрібниць, тому що він дуже забудькуватий. Немає досвіду ні в чому, йому 38 років, а відчуття, що 17.

У моменти, коли ми не лаялися, я намагалася пояснити чоловікові, що велика кількість змін позначається на моєму настрої, що мені хотілося б від нього отримувати більше уваги, турботи та компліментів, тому що з ним я перестала почуватися красивою дівчиною.

Але він сказав, що не романтик і фантазії він не має. Мовляв те, що він купує їжу, і є турбота, чим я можу бути незадоволеною?

Мої образи збиралися через неувагу чоловіка. Мені почало здаватися, що ми абсолютно різні.

Він мене ніби не чув, не розумів, що мені важко та потрібна підтримка, ніби ми говорили завжди різними мовами. Взагалі я дуже позитивна та енергійна, але коли перебуваю з чоловіком, то через його «амебність» не можу витрачати свою енергію, і вона накопичується всередині, а потім переходить в агресію.

Але ми боролися за шлюб, вважаючи, що перший рік найскладніший у сімейному житті. Однак через рік і вже чотири місяці нічого не змінилося.

Здається, що через всі дрібні й великі суперечки через дурниці пройшли почуття. Я не знаю, як пережити всі образи, що накопичилися, і знову почати відчувати до чоловіка почуття.

Думаю, що він теж давно втомився від нашого шлюбу. Чи може бути якась перспектива?

Або якщо після першого року краще не стало, то немає сенсу продовжувати мучитися та боротися за сім’ю та краще закінчити цей шлюб? Мені здається, що прийшов час повертатися в Україну.

КІНЕЦЬ.