-Бабусю, у тебе такі булочки смачні, – Марійка говорила з повним ротом.

-Запивай молочком, внучечко, – сміялася бабуся. – Коли поїси, сходи в курник яєчок у курочок візьми.

-Ага, я миттю. А потім ми з тобою мамині фотографії подивимося, так? – запитала Марійка.

-Подивимося, – сумно відповіла жінка і непомітно витерла сльозу.

Марійка не була їй рідною онучкою. Таїсія взагалі не мала дітей…

А у мами Марійки, Оксани, вона була хрещеною матір’ю.

І коли в Оксани, в п’ятнадцять років, не стало батьків, вона взяла хрещеницю до себе.

Вивчила вона свою донечку, як вона її про себе називала.

Заміж видала за хорошого хлопця. Марійка народилася, на радість усім. А коли внучці було три роки, заслабла Оксана.

Чоловік Микола її де тільки не возив… Та не стало її…

Як Микола сумував… Гульбанити почав. А скільки разів його жалісливі люди з цвинтаря приводили.

Ось тоді Таїсія і вирішила:

-Їдь ти, Миколо, у місто. Влаштуєшся там, а потім і доньку забереш. Може й одружишся, які твої роки… А тут же ж діла не буде, – сказала вона йому.

І ось вони з Марійкою вже чотири роки живуть удвох. Таїсія тримає корівку, курочок, мала город, щоб внучечка все свіженька їла, домашнє…

-Бабусю, ось! Повний кошик назбирала в курочок! – похвалилася Марійка і поставила кошик з яєчками на ґанок.

Але Таїсія раптом застигла і здивовано подивилася на дорогу. З-за повороту їхала якась машина.

Якесь недобре передчуття зʼявилося в неї.

І справді, машина раптом зупинилася біля її хати!

З машини вийшов якийсь чоловік і попрямував прямо у двір.

Таїсія придивилася й застигла від здивування.

-Микола! – радісно сплеснула руками вона.

Вони обнялися і вона не одразу помітила високу біляву жінку, яка вийшла з машини.

-А це моя дружина Яночка, – з гордістю сказав Микола.

-Яка радість! У гості приїхали? – аж сяяла Таїсія. – Зараз на стіл накрию. З дороги їсти хочете, мабуть?!

Та голос жінки зупинив її.

-Ні, Таїсія Максимівно, ми по Марійку приїхали. Їй у школу пора. А чим у вас тут вона займатися буде в тому селі?

Таїсія заплакала.

-Ну, як же ж так? У нас є школа. Потім би і забрали…

-Ні, тітко Тая, – винувато сказав Микола. – Яна вважає, що Марійці потрібне найкраще. Гуртки там, секції всякі… Збирайся, доню, поїхали!

Марійка заплакала і обняла Таїсію.

-Нікуди я з вами не поїду! Я з бабусею житиму!

Як дівчинка сідала в машину і плакала, надовго залишилося в пам’яті Таїсії…

…І пішли будні у жінки, але вже без дитячого сміху. Таїсія все до міста хотіла. Але Микола її попросив поки що не приїжджати.

Через рік вона начебто зібралася, але заслабла. Вибралася аж через п’ять років…

Таїсія набрала дві важкі сумки смаколиків і поїхала в місто до внучечки… Двері їй відчинила Яна.

-Ой, це ви… – сказала вона з порога. – Миколо, там ця приїхала…

Микола вийшов у коридор.

-Тітко Тая, ви навіщо такі важкі сумки везли? У нас у місті все є! – сказав він.

Таїсія з полегшенням поставила сумки на підлогу і посміхнулася.

-Ну, Микольцю, це ж своє, сільське, домашнє. А де Марійка? Так хочеться побачити внучечку, – запитала вона.

Микола поніс сумки на кухню і мимохідь сказав:

-Через пів години прийде. Вона на танці ходить…

Ці півгодини вони сиділи на кухні. Яна навіть не вийшла до них.

Микола налив чаю ​​і зробив бутерброди. Розмова не клеїлася. Нарешті гримнули вхідні двері і Микола полегшено зітхнув:

-Марійка прийшла!

Таїсія встала. Вона дуже переживала. На кухню зайшла висока дівчинка.

-Ну, привіт, внучечко, – пішла обійняти її Таїсія. – Я тут твоїх булочок улюблених привезла.

Але Марійка раптом спритно відсторонилася і тихо запитала у батька:

-А навіщо вона приїхала?

Таїсія аж присіла від здивування.

Миколі стало ніяково і він голосно сказав:

-Ну, Марійко, ти чого? Бабусю Таю не впізнаєш? Поздоровайся!

Марійка подала руку.

-Здрастуйте. Тільки булочки я не їм зараз. Взагалі мучного не їм.

Тут вийшла Яна:

-Ви до нас надовго? Бо ми цілими днями зайняті. Вас і розважити нікому.

Таїсія витираючи сльози, важко посміхнулася.

-Та ні. У мене ввечері автобус…

До ранку вона просиділа на автовокзалі…

…А через десять років у селі з’явилася вагітна дівчина.

-Ви не підкажете де бабуся Тая живе? – запитала вона у перехожої жінки.

-Знаю, – відповіла та. – На цвинтарі вже років з п’ять. Поряд із хрещеницею своєю. А ти випадково не Марія?

Дівчина кивнула.

-Ну, ходімо до мене. Тільки не плач, – сказала їй жінка.

За чашкою чаю, Марійка розповіла про своє життя…

Спочатку у них у родині все було добре. Мама Яна добре ставилася до неї. Купувала модні речі. Водила по танцях, по гуртках. Але з танцями у неї не вийшло, не підійшла вона. З гуртками також. І Яна втратила до неї інтерес.

Миколу згодом вона проміняла на заможного чоловіка.

Микола почав гульбанити. А Марійка закохалася… Та не в того.

Він залишив її, як тільки дізнався, що стане батьком.

Батько знайшов собі жінку, з якою гульбанить. А Марійка вирішила поїхати до бабусі в село…

Марійка заплакала.

Жінка зітхнула і вийшла в іншу кімнату. Повернулась із ключами і пухким конвертом.

-Це тобі посаг від бабусі Таїсії. Вона ніби відчувала. Гроші відкладала і все повторювала:

-Не все те золото, що блищить. Повернеться моя внучечка до мене і до матері… Передай їй все це і моє Боже благословення…