Подивилася я на поведінку свого сина і вирішила, що обійдеться син без квартири. Нехай краще у мене буде страховка на старість, а то, судячи з поведінки сина, допомоги від нього я не дочекаюся

Подивилася я на поведінку свого сина і вирішила, що обійдеться син без квартири. Нехай краще у мене буде страховка на старість, а то, судячи з поведінки сина, допомоги від нього я не дочекаюся.

Виховувала я сина одна, його батько розчинився у повітрі ще на стадії оголошення про майбутню дитину. Але я особливо не сумувала, була в змозі й сама підняти сина. Робота у мене була хороша, житлоплощею я на той момент була забезпечена, так що не бачила особливих проблем. Єдине, що мене підстрахувати не було кому – я сирота.

Були подружки, яких, якщо що, можна було попросити про допомогу, а ось із ріднею якось не склалося. Я не знала, чи є в мене навіть хтось із далеких родичів, та й не прагнула дізнаватися.

Сина я намагалася не закохувати, хотілося, щоб він виріс нормальним чоловіком, а не хлопцем, який вічно ховається під маминою спідницею.

Гуртки він собі сам обирав, він мав свої обов’язки по дому, з першого класу він чудово справлявся вдома без мене, міг спокійно розігріти собі їжу і зробити домашнє завдання.

Мені здавалося, що для сина я зробила все, що можна. Дала йому добрий старт, освіту, підтримку. Але й не тримала хлопця біля себе.

Розвивала у нього свою думку, вчила брати на себе відповідальність за якісь свої рішення, намагалася проводити з ним час, розповідати, пояснювати, наставляти.

Я думала, що мені вдалося виростити гідного чоловіка. Але чи то характером син вдався у свого тата, який усе життя був при мамі, чи моє виховання не було таким бездоганним, як мені того хотілося, проте син зараз поводиться зовсім не так, як хотілося б.

Якщо говорити просто, то мій син знайшов собі дружину, перед якою ходить по струнці, заглядає їй у рот, виконує все, що вона скаже. Тобто з усією впевненістю можна сказати, що син у мене підкаблучник.

Я розумію, велике кохання, хочеться носити дружину на руках, але і якесь критичне мислення слід при цьому зберігати.

А тут постійно тільки й чути “Настуся сказала, Настуся вирішила, Настуся вважає”. Я дуже рада за Настусю – вона думає, говорить і вирішує, а мій син чим займається? Капці Настусі носить?

Не можу сказати однозначно, як я ставлюся до невістки. У неї сильний і пробивний характер, цього не відібрати. Але разом з тим вона досить недалекоглядна, груба, завжди намагається взяти нахрапом.

Порад вона не чує, вона взагалі чує лише себе і те, що їй приємно чути, інше фільтрується. Але, гадаю, при належному старанні та маючи успіх вона далеко піде.

При цьому поведінка мого сина мене розчаровує. З самостійної особистості він став приставкою до своєї дружини, хоча вона не розумніша за нього, не освіченіша, не цікавіша.

Я можу не бачити, що в дружині такого, чим син так захоплюється, і це нормально. Мені не подобається, що син перестав користуватися власною головою, за нього думає та вирішує Настуся.

А Настуся у нас егоїст, вона тягне все під себе. І матеріальні блага, і увагу, і решту всього. Син на це ведеться, мені здається, ще й із радістю.

Ось Настуся каже, що синові треба змінити роботу – він вже у відділі кадрів пише заяву на звільнення. Настуся вирішила, що у вихідні треба з’їздити до її батьків – син миттю забуває про нашу з ним домовленість і біжить туди, куди сказала дружина.

Так вона йому скоро заборонить зі мною спілкуватися, він і з цього приводу її послухається без зайвих сумнівів. Це ж його кохана дружина сказала.

У мене була думка подарувати синові квартиру, можливість є. До весілля ніяк не встигала, а зараз вже й передумала. Скаже Настуся квартиру на неї переписати, то син і зробить. А робити невістці такі дорогі подарунки до моїх планів не входить.

Краще я куплю квартиру собі, здаватиму її на пенсії, матиму додатковий дохід. А якщо побачу, що у сина пройшло щеняче захоплення і він об’єктивно дивиться на речі, тоді подумаю – подарувати чи ні.

Але щось у можливість того, що він зможе дивитися об’єктивно, я не вірю.

КІНЕЦЬ.