Світлана закохалася в Юрія у випускному класі. Він був її однокласником. Звичайний непоказний хлопець…

А після літніх канікул він раптом витягнувся, став ширшим у плечах.

Вони дуже покохали один одного, а вже весною Світлана зрозуміла, що вагітна…

Після випускних іспитів зіграли весілля. Юрко не став вчитися далі, пішов працювати на будову.

Перед новим роком Світлана народила дівчинку, Настуню.

Юрій допомагав молодій дружині – гуляв з донькою, поки Світлана прала, готувала або просто відсипалася.

А весною він вирішив їхати з товаришем на заробітки закордон.

Дуже плакала Світлана, коли проводжала чоловіка, але розуміла, що зайва копійка їм зараз дуже не завадить.

Поїхав Юрко, а тут раптом батько пішов від матері Світлани до іншої жінки.

Мати дуже переживала… А потім якось заслабла і через два місяці її не стало.

Світлана залишилася з дитиною одна…

Свекруха приходила іноді, дорікала Світлані, що зовсім себе запустила, у квартирі безлад, дитина не доглянута. Але допомогти не пропонувала…

Старенька сусідка пожаліла Світлану. Попросила прибирати її квартиру і ходити в магазин по продукти за невелику оплату.

Заодно вона погоджувалася доглядати іноді Світланину Настю.

Світлана крутилася як могла. Іноді Юрко надсилав якісь гроші, але щоразу якось менеше і менше…

Нарешті він повернувся із заробітків.

Світлана так чекала чоловіка! А Юрій прийшов до неї, щоб сказати, що весілля їхнє було помилкою, дитяча закоханість пройшла, що по молодості вони наробили помилок…

Заявив, що вона своєю вагітністю заважає йому в житті. А він хоче іти вчитися.

Одним словом, в той день Юрій зник з її життя назавжди…

…Світлана залишилася одна з маленькою Настею. І нікого поряд, кому поскаржитися, попросити допомоги, поплакатись.

Вона з усіх сил старалася, виховуючи одна дочку.

А Настя виросла справжньою красунею, відмінницею.

Залицяльників було купа. Але Настя ні з ким не зустрічалася.

-Не подобається ніхто? – запитувала Світлана.

-Чому ж, мамо? Подобається Ігор. Михайло теж нічого. Але вони такі самі, як ми з тобою. Їхні батьки живуть від зарплати до зарплати. Я не хочу так. Не хочу прожити так все життя. Я вродлива, а краса ціну має!

-Краса швидко минає, доню. Я свого часу теж була гарна, а подивися, що зі мною тепер. Як народила тебе, куди все поділося?

-Що ти порівнюєш мене з собою, мамо? Я не збираюся народжувати принаймні найближчим часом. Спочатку треба заміж вдало вийти, знайти багатого та успішного чоловіка, – сказала Настя.

-Та де ж ти його знайдеш, багатого? – сплеснула руками Світлана. – У нашому маленькому містечку пальців на одній руці більше за багатих. Та й не в грошах щастя. Адже багаті по собі обирають, на таких як ти навіть не подивляться, – пояснювала Світлана.

-А я й не маю наміру тут залишатися. Школу закінчу, поїду вчитися в Київ. Там можливостей більше. До речі, мамо, мені потрібна нова сукня. І туфлі. І плащ я модний придивилася в магазині. Не можу я поїхати в такому одязі, – Настя показала на гарне плаття, на яке Світлана збирала гроші кілька місяців.

І Світлана взяла ще підробіток.

Додому приходила втомлена. Одразу йшла спати. У всьому відмовляла собі, аби у Насті все було, як у всіх.

Сусіди хвалили Світлану, яку розумницю та красуню виростила вона сама, без чоловіка.

Світлана пишалася дочкою, замовчуючи, чого їй це вартувало.

Вони все більше віддалялися один від одного, переставали розуміти і чути одна одну, хоч і жили під одним дахом.

Після закінчення школи Настя поїхала в Київ, забравши в матері останні гроші.

Вступила в університет. Дзвонила додому рідко, а на дзвінки Світлани коротко відповідала, що все в неї добре, немає часу, зайнята навчанням, просила надіслати грошей.

За весь час навчання і двох тижнів не назбирається, що Настя гостювала вдома…

…В той день Світлана якраз прибирала в квартирі. Раптом у двері хтось подзвонив. Світлана відкрила двері і ахнула. На порозі стояла Настя!

-Доню, а що це ти приїхала? – сплеснула руками Світлана. – Щось сталося може?

-Мамо, я виходжу заміж, – з порога заявила Настя. – Батько у мого нареченого Артема – бізнесмен. Живуть вони у величезному будинку. Я права отримала. Після весілля Артем мені машину купить… – захоплено розповідала дочка.

Світлана раділа, бачачи, що у дочки справді все добре.

-Яка я рада за тебе, доню, – сказала Світлана. – А коли з нареченим мене познайомиш? Мені на весілля і вдягти нічого! Ну, нічого, попрошу Марину сусідку пошити мені сукню. Вона працює в ательє. А коли весілля? Встигнути б із сукнею, – захвилювалася Світлана.

Настя раптом відвела очі і якось затихла.

-Мамо, я сказала батькам Артема, що ти закордоном живеш і приїхати не зможеш, – раптом сказала Настя.

-Не могла ж я сказати, що ти проста прибиральниця, що ми небагаті! Не зрозуміли б цього батьки Артема. Ні про яке весілля, тоді і мови не було б, як ти не розумієш?!

-Значить, на весілля ти рідну матір не покличеш? Соромишся мене? – прямо запитала засмучена Світлана. – Та як же ж так? Не добре це. Що я скажу людям?

Світлана не розуміла, що відбувається.

-Мені всеодно, що люди скажуть, або подумають. Що вони сказали, коли тато мій тебе залишив одну з дитиною? Хоч одна людина допомогла тобі тоді? Якщо не хочеш, щоб я, як ти все життя так прожила, працюючи на трьох роботах, ти приймеш мої умови і не приїдеш на весілля. Хто ти і хто вони? Подивися на себе!

Слова Насті були дуже неприємні для Світлани.

-Не чекала я від тебе, доню такого. Я все для тебе робила, собі у всьому відмовляла, а ти… Рано, чи пізно дізнається твій наречений і його батьки про все це, що тоді робитимеш?

-Не дізнаються, якщо ти не скажеш…

Світлана поплакала, але змирилася. Неприємно чути від дочки такі слова, але нехай… Аби Настя була щаслива.

До від’їзду дочки, а поїхала Настя через два дні, вони майже не розмовляли.

Мати і дочка остаточно віддалилися один від одного.

Залишилася Світлана одна. Вона важко переживала через сварку з дочкою. Навіть заслабла була трохи.

А тут ще кран у ванній потік. Сусідка дала номер знайомого сантехніка. Сказала, що недорого візьме.

Сантехнік виявився приємним високим чоловіком, трохи старшим за Світлану.

-Скромно ви живете, – сказав він, коли закінчив з ремонтом крану і вже почав збирати інструменти. – Давно ремонт у квартирі треба робити. Ви одна? Без чоловіка? І дітей нема? – все випитував він.

-Дочка у Києві, – сумно відповідала Світлана. – Заміж виходить…

І якось так вийшло, що не стрималася Світлана, розповіла зовсім чужій людині все своє життя…

Сантехніка звали Андрій.

Так і розговорилися вони і просиділи на кухні за чаєм з тістечками пару годин.

Потім Андрій кілька разів ще приходив щось полагодити.

-Гарна ти, скромна, Світлано, – якось сказав він. – Моя дружина весь час щось хотіда – то телефон дорогий, то каблучку з діамантом. Зрештою, знайшла собі багатшого за мене. Виїхала з ним. За сином тільки сумую. Хочеш, я ремонт зроблю тобі? Я все вмію. Так оздоблю квартиру, не впізнаєш!

Світлана спочатку не погоджувалась, але Андрій красиво залицявся, квіти дарував.

Після Юрія ніхто не звертав на неї уваги. Згадала Світлана, що їй тільки сорок років. Скільки можна так жити? І поступилася…

Андрій справді затіяв ремонт. Квартира стала світлішою і навіть просторішою. Та й сама Світлана змінилася. Відмовилася від підробітків, додому поспішала після роботи. Посміхатися почала частіше.

Андрій кликав її заміж, та Світлана не поспішала погоджуватися.

Переживала, як Настя до цього поставиться. А дзвонити їй не хотіла. Їдучи, дочка ясно дала зрозуміти, щоб жодних дзвінків…

Якось увечері в двері її квартири хтось подзвонив. На порозі стояла дочка із дорожньою сумкою.

-Настя! Оце так радість! Ти з речами? Значить, поживеш у мене трохи? – зраділа Світлана.

Настя розглядала матір у з макіяжем і в новому одязі, квартиру, що дуже змінилася, чоловічу куртку у коридорі.

-Ти що, не одна? – запитала вона здивовано.

-Не одна, дочко. Ти не дозволяла дзвонити тобі… Андрій Михайлович хороший, хазяйський. Тільки подивися, як нашу квартиру відремонтував – не впізнати. Скоро прийде з роботи, сама побачиш, – ніяково виправдовувалася Світлана.

-То ти заміж вийшла? Чи він просто так у тебе живе? Заради квартири з тобою? – невдоволено запитала Настя.

-Ну навіщо ти так? Має він свою квартиру, – зовсім засмутилася Світлана, почувши від дочки такі слова.

-Ну, ти даєш, мамо! І що, ми тут утрьох житимемо?

-А ти що ж, назовсім повернулася? А що ж так? Не сподобалася багатим? Начебто все добре було у вас?

Настя насупилася. Але потім все ж таки розповіла, що ходили з чоловіком в кафе і зустріла там Маринку, колишню однокласницю.

Та все й розповіла про справжнє життя Насті… Артем не зрозумів те, що Настя казала неправду. А нещодавно він подав на розлучення…

-Нічого, дочко. Проживемо якось. Тобі тільки двадцять два. Все життя попереду. Зустрінеш ще… – обійняла доньку Світлана.

-Мамо, що ти таке кажеш? – Настя відсторонилася. – Я не хочу жити якось, та ще з чужим мужиком в одній квартирі.

У цей момент в кімнату зайшов Андрій, почув слова Насті і все зрозумів. Ні слова не кажучи, він розвернувся і пішов з квартири.

-Стривай! – зупинила його Світлана біля дверей. – Я все життя заради тебе жила, Настю, ні в чому тобі не відмовляла. Нарешті я зустріла хорошу людину. Він квартиру відремонтував, гроші витрачав. І я маю його виставити? Я ж не стара ще, доню! Мені теж щастя хочеться. Я надто довго терпіла твої витівки. Залишайся і живи, як знаєш. А я піду з ним…

Вперше Світлана відмовилася виконати вимогу Насті.

Вона зібрала речі і пішла до Андрія. Настя ображалася на матір, але все ж таки прийшла, попросила вибачення.

Світлана була на сьомому небі від щастя. Обняла дочку, розплакалася.

Настя поділилася, що таки зустріла хорошого хлопця, вперше закохалася.

Сказала, що не проти заміжжя матері. Тим паче, що юнак теж зробив Насті пропозицію.

-Може, два весілля разом зіграємо? – запропонував Андрій, але Світлана не підтримала його.

-Погуляємо на весіллі Насті, а ми розпишемося тільки. Чого людей смішити?

-Ти знову тільки про Настю думаєш. Час і про себе подбати, – Андрій обійняв Світлану.

-А я про себе і дбаю. Щаслива дочка – щаслива і я. А більше мені нічого не потрібно.

Рано чи пізно доля обдаровує за доброту щастям. Але ось, чи надовго? Хочеться вірити, що Настя змінила своє ставлення до матері…