У Лариси був поганий настрій, і вона вирішила його зіпсувати і своїй найкращій подрузі Марині.

«Бо для мене нестерпно — бачити її щасливе обличчя тоді, коли мені погано, — сердито думала Лариса, ласкаво і ніжно дивлячись на подругу і вдаючи, що слухає її розповідь про те, як вона десь заробила багато грошей, а потім цього ще й весело проводила час і навіть із кимось там познайомилася.

— Мені вити хочеться і рвати, і метати, а вона сидить тут, вся така радісна, і розповідає мені історії про свої успіхи та перемоги. Навмисне, чи що? Невже вона не помічає, як мені погано?

Ні, Мариночко, у подруг так не повинно бути. У подруг має бути інакше. І якщо одній погано, іншій має бути не краще. І це буде правильно. Тоді ми з тобою будемо на одній хвилі. А зараз ми просто у якихось різних світах. Я тут, а ти десь у хмарах витаєш. Грошей вона, бачите, заробила. Весело час провела.

Із чоловіком познайомилася. А я? А про мене забула? Чому мене не було поряд з тобою, коли стільки всього доброго на тебе впало? Ні, Мариночко, треба спустити тебе з неба на землю. Треба!»

І прийшовши до такого висновку, Лариса почала діяти.

Спочатку вона пройшлася розумовими здібностями Марини, звертаючи увагу виключно на їхні слабкі сторони.

Після цього докладного аналізу Лариси зазнали душевних якостей подруги. Внаслідок чого з’ясувалося, що душевне здоров’я Марини залишає бажати кращого. І на її місці Лариса вже давно звернулася б до фахівців за допомогою.

І наприкінці Лариса пройшлася по зовнішності Марини. З’ясувалося, що з зовнішністю все ще гірше, ніж з усім іншим.

І в результаті подруги посварилися.

Якийсь час вони не бачилися і не розмовляли один з одним. Марина не хотіла спілкуватися з Ларисою, бо образилася. І чекала, коли подруга сама зателефонує та вибачиться.

А Лариса не дзвонила, бо поїхала із чоловіком на якийсь курорт.

Повернувшись до міста через якийсь час, у чудовому настрої, Лариса зрозуміла, що тепер можна і помиритися з Мариною.

Зателефонувавши їй, Лариса довго вибачалася. А коли Марина її пробачила, Лариса запросила її до себе, щоби обговорити останні новини.

Марина приїхала до Лариси за дві години і привезла з собою тістечка.

Подруги сиділи у просторій вітальні, пили каву, їли тістечка, лагідно дивилися один на одного та ділилися новинами.

Спершу Лариса розповіла, як чудово вона проводила весь цей час на курорті. Вона показувала Марині фотографії, забезпечуючи їх захопленими коментарями.

Марина слухала подругу із захопленням. Ларисі це сподобалося і вона милостиво дозволила Марині теж щось розповісти.

— А в тебе щось цікаве трапилося за той час, доки мене не було? – Запитала Лариса.

— Та особливо нічого не сталося, — відповіла Марина, але відповіла так, що Лариса зрозуміла, що все-таки цікаве було. І це не просто цікаве! А це дуже цікаве!

— І все-таки, — ненав’язливо наполягала Лариса.

— Що обговорюють зараз наші спільні друзі та знайомі?

— Наразі всі обговорюють лише одну новину, — відповіла Марина.

– Яку?

– Нічого особливого.

– І все таки.

– Думаю, тобі це буде нецікаво.

– Чому? Мені все цікаво.

— Мабуть, тобі це буде неприємно.

– Ось як? Тоді тим більше хочу знати. Розповідай.

— Ти знаєш, що Аркадій, твій колишній чоловік, якого ти покинула два роки тому, незабаром після розлучення з тобою знову одружився?

— Мені це байдуже. Але навіть якщо й так, що з того? Навіщо ти зараз мені це розповідаєш? Це тема, яку зараз всі обговорюють?

– Обговорюють. Але не лише це. Півроку тому він став батьком.

– І все?

— Не все, — відповіла Марина і розповіла все подрузі.

А вислухавши головне, Лариса зрозуміла, що більше не любить свого чоловіка Леоніда.

«Леонід і моя любов до нього — це минуле, — думала Лариса, слухаючи подругу і кусаючи губи від злості. — Тепер мене цікавить лише Аркадій! Я повернуся до нього! Я зруйную його сім’ю! Я знову стану його дружиною. Це ж треба! Мій колишній чоловік мало того, що не переживає про наше з ним розставання, але до того ж він ще й розбагатів. І тепер він щасливий! Ні, мої дорогі, то цього я залишити не можу. Я повинна поділити з ним його щастя».

Вислухавши подругу, Лариса посміхнулася і витримала невелику паузу.

— А ти прямо абсолютно впевнена, так, що мій Аркадій не переживає через розлучення зі мною?

— По-перше, він уже два роки не твій, — нагадала Марина. — А по-друге, у цьому немає жодного сумніву.

– Чому немає сумніву?

— Я ж тобі кажу, бо за той час, Ларисо, що ви були в розлученні, твій колишній чоловік, ну, крім того, що знову одружився і в них уже є дитина, то вона ще й серйозно розбагатіла.

— Коли він встиг розбагатіти?

– Рік тому. А з’ясувалося це нещодавно, коли ти була на курорті зі своїм Леонідом. І тепер це обговорювана тема в колі наших друзів і знайомих.

Що Аркадій став батьком, це Ларису анітрохи не зачепило. Цікавим їй видалося інше.

— І що прямо так серйозно розбагатів? — спитала вона.

— Просто до непристойності, — відповіла Марина, і, зробивши ковток кави, багатозначно подивилася на подругу широко розплющеними очима і кивнула.

Лариса відчула, що їй раптом нема чим стало дихати. Вона різко піднялася, підійшла до вікна і навстіж відчинила його. Вдихнувши на повні груди свіжого повітря, і, постоявши ще трохи біля відчиненого вікна, вона закрила його і повернулася на місце.

— І що означає це твоє «непристойно»? – уточнювала Лариса.

— Це означає, — відповіла Марина, — що, за наявними в мене відомостями, твоєму колишньому чоловікові належать підприємства з вивезення та переробки сміття, які приносять йому пристойний дохід.

— Так і пристойний? — схвильовано дихаючи, спитала Лариса. – Ти впевнена?

— Наша столиця, Лариса, місто велике. Уявляєш, скільки тут сміття, яке просто-таки потребує вивезення та утилізації?

Якийсь час обидві мовчали.

— Кажуть, — першою порушила мовчання Марина, — що на сьогоднішній день у нашому місті це найприбутковіший бізнес.

– Самий? – перепитала Лариса.

— Ну, навіть якщо й не самий, то один із них, — відповіла Марина. — Адже тут, що головне? Дозвіл на нього отримати. Твоєму колишньому це вдалося відразу після того, як ви розлучилися. І тепер він щасливий, а ти, подруго, вибач, звичайно, але у розбитого корита. Прорахувалася, коли кидала Аркадія заради Леоніда. І твій Леонід зі своїм м’ясокомбінатом Аркадію і в підмітки не годиться. До речі, дивись. Це будинок, де вони зараз живуть.

Марина показала Ларисі кілька знімків у своєму телефоні.

— Та це не будинок, — сказала Лариса. – Це палац!

— Про що я тобі й говорю, — сказала Марина, продовжуючи показувати та коментувати знімки. — А ось сам Аркадій.

— Господи, який він гидкий. А це хто із ним?

– Це його дружина – Людмила.

— Господи, яка вона непоказна. Чи вона випадково не в бібліотеці працює?

– Вчителька початкових класів.

– Який жах. Ні, Марино, ти як хочеш, а така жінка не гідна жити у палаці. Це просто несправедливо. У ньому має жити королева. Така, як я.

— Життя, подруго, взагалі несправедлива штука, — сумно промовила Марина. — Хочеш, я покажу тобі їхню квартиру?

— Тобі це приносить задоволення, так?

– Що? – не зрозуміла Марина.

— Псувати мені настрій, ось що.

— Та ні, — відповіла Марина. – Не особливо. Якщо так. Ледь-ледь.

Хто ж знав, що воно все так вийде? – думала Лариса, розглядаючи знімки будинку свого колишнього. — Три роки тому, коли я почала зустрічатися з Леонідом, Аркадія нічого не мала. Він був звичайним інженером-будівельником. Звідки я могла знати, що він займеться сміттям? Мені й на думку прийти не могло. Тому Леонід і закрутив мені голову м’ясокомбінатом. Якби я тільки знала, як воно все обернеться, хіба б я пішла від Аркадія? Якщо тільки у жахливому сні».

— Ненавиджу Леоніда, — сказала Лариса.

– За що? — щиро здивувалася Марина. — Адже ти так його любила!

— За те, що він відвів мене в Аркадія!

– Він відвів? Адже ти сама до нього прийшла. Забула? Сказала Аркадію, що йдеш, зібрала свої речі і пішла. Адже ми тоді з тобою разом були. Я ще тобі допомогла збирати речі. А Леонід взагалі ні сном, ні духом. Ти його навіть не попередила, що приїдеш. Поставила перед фактом і все. А щоб він тебе не вигнав, ти вигадала, що чекаєш від нього дитини. А через місяць сказала, що дитини не буде, бо ти підслизнулася та впала. Невже не пам’ятаєш? Леонід тоді ще шкодував тебе дуже. Машину тобі купив, щоб заспокоїти. Яку ти за місяць розбила.

Лариса не змогла знести почутого, розхвилювалася і шматок тістечка застряг у неї в горлі. Вона довго відкашлювалася. А дбайлива подруга старанно стукала Ларисі по спині. Стукала навіть тоді, коли Лариса перестала кашляти.

— Та зупинишся ти чи так і стукатимеш! — обурено закричала Лариса, коли кашель минув. — Боляче ж! Розійшлася! Бачу, що таки тобі це подобається? Так? Приносить задоволення?

– Що подобається? – не зрозуміла Марина.

— Завдавати болю іншим людям.

— Я тільки щоб ти не задихнулася, — виправдовувалася подруга.

Але Ларисі зараз було не до цього. Вона махнула рукою та продовжила.

— Ти ж пам’ятаєш, — сказала вона, — адже при тобі було, що, коли я йшла від Аркадія, він на колінах повзав, благаючи мене залишитися.

— Пам’ятаю, звісно, ​​— відповіла Марина. — Таке хіба забудеш. Потворна сцена. Він тоді по-різному перед тобою принижувався. Повзав за тобою по всій квартирі, доки ти речі збирала. За ноги хапав, намагаючись утримати тебе. Навіть плакав. А ти зневажливо називала його виконробом. Гидке видовище. Мені тоді навіть гидко на нього дивитися було.

— Неприємно чи непротивно, не про це зараз мова, — сказала Лариса. – Головне – в іншому. По-перше, він уже не виконроб, а сміттєзбірник. Відчуваєш різницю? А по-друге, якщо повзав і принижувався, то він мене любив. І дуже любив.

— Виходить так, — погодилася Марина. — Сильна любов у нього тоді була до тебе. Та що з того? Було кохання, та пройшло.

– Чому пройшла?

— Хочеш сказати, що він досі тебе кохає?

– Так! — впевнено відповіла Лариса. І трохи подумавши, додала. – І чекає!

— Чого чекає?

— Коли я знову повернуся до нього. Він мені сам тоді казав, що я можу повернутися будь-якої миті. І він мені все пробачить. Забула?

— Чому забула? Не забула. Але час іде. Люди змінюються.

– Ніяких “але”! І люди не змінюються. І тобі це добре відомо. А Аркадій – мій. І лише мій. Це мій видобуток. Я перша на нього вийшла.

— Але ж він одружений тепер на Людмилі.

— Начхати мені на Людмилу. Хто взагалі така ця Людмила? Я перша в нього була. Отже, маю перевагу.

— А якщо він її кохає.

– Кого? Свою вчительку початкових класів?

– Ну так.

— Розлюбить. Ти її бачила? А тепер глянь на мене. Ще питання є?

— Адже дитина в них.

— Дуже добре, що дитина. Значить, мене не змусить народжувати.

— Я сумніваюся, що Аркадій захоче знову з тобою своє життя пов’язувати. Ти ж його зрадила.

– Даремно сумніваєшся. Я ж тобі говорю, що він досі любить мене. І чекає. Отже, простить мені будь-яку зраду.

– Не вірю.

– Зараз я тобі доведу.

Лариса подзвонила Аркадію та включила телефон на гучний зв’язок. Коли Аркадій відповів, Лариса освідчилася йому в коханні.

Розмовляючи з колишнім чоловіком, Лариса не знала, що й у Аркадія теж телефон був увімкнений на гучний зв’язок. І Людмила, яка знаходиться поруч з ним, все чула.

— Одне твоє слово, Аркаша, і я до тебе приїду. Кину все і приїду. Але ти не подумай. Я знаю, що в тебе є дружина та дитина. І я не збираюся руйнувати вашу щасливу сімʼю. Мені нічого від тебе не треба. Я просто хочу бути… Навіть не поряд з тобою – ні. А просто десь неподалік. Зніму собі кімнатку десь неподалік тебе і стану там жити. Тільки щоб хоч іноді бачити тебе.

– Бачити мене? — спитав Аркадій. – А як же твій чоловік? Що він скаже?

— А чоловіка нема. Я сказала йому всю правду про нас з тобою, і ми розлучилися.

– Яку правду?

— Правду про нашу з тобою велику і світлу любов, Аркадію. Тільки не кажи, що ти до мене нічого не відчуваєш.

– Я не кажу. Я відчуваю, але…

— Я зрозуміла тебе. І те саме я сказала Леоніду.

– Що сказала?

— Що за ті два роки, що ми були в розлуці, наші почуття одне до одного стали ще сильнішими.

– А він?

— А до чого тут він? Я люблю тебе.

– Це зрозуміло, але…

– Давай ми продовжимо розмову під час зустрічі. Домовились? Я розумію, що в тебе до мене є багато запитань. Мені теж треба тобі багато сказати. Сподіваюся, ти погодишся зі мною, що телефоном такі речі не обговорюються.

— Згоден, але…

— Тоді я зараз приїду до тебе, і ми все обговоримо. Ти не проти?

— Я…

— Дякую, коханий. Я виїжджаю. Ми, нарешті, скоро зустрінемося знову, щоб уже ніколи не розлучатися.

Лариса вимкнула телефон і подивилася на подругу.

— Я адресу забула у нього спитати, — сказала Лариса.

— Я скажу тобі адресу. За це не хвилюйся. Але як же твій чоловік?

– Який чоловік? — не зрозуміла Лариса, яка на той час уже ні про що думати не хотіла, крім палацу, в якому житиме. І про підприємства, якими вона володітиме. І які, вивозячи сміття та переробляючи його, забезпечать її всім необхідним для щасливого життя.

– Як який чоловік? — здивовано вигукнула Марина. – Твій чоловік. Леонід!

Зрозумівши про кого мова, Лариса зробила здивоване обличчя.

— Хіба ти ще не зрозуміла? — спитала вона.

– Ні, – відповіла Марина.

— Ми з Леонідом розлучаємось.

– Як це?

— Оце так. Я його не кохаю. І тому йду від нього і повертаюся до Аркадія.

У цей час у вітальню прийшов Леонід.

— Лара, можна, мені теж каву? — лагідно попросив він.

Лариса суворо подивилася на чоловіка.

— Ми розлучаємося, Льоня, — відповіла вона.

Леонід зробив здивоване обличчя і зажадав пояснень. Він дуже хотів зрозуміти, що сталося. Лариса йому швидко пояснила.

Сказала, що нічого особливого не сталося. Крім того, що Леонід обдурив очікування Лариси.

Леонід намагався боронитися. Він нагадав Ларисі, що пожертвував заради неї багатьом.

– По-перше, я зрадив друга і відвів у нього дружину. Тебе, себто. А по-друге, я кинув до твоїх ніг усе, що я мав.

— Та що ж це? – обурювалася Лариса.

— Свій улюблений м’ясокомбінат, — відповів Леонід, — який зараз працює виключно на задоволення твоїх, Ларисо, потреб.

Але, як з’ясувалося, Лариса чекала від Леоніда більшого. І нею як приклад був наведений Аркадій. Який, на відміну від Леоніда, справою довів, що гідний кохання такої жінки, якою була Лариса.

— А твій м’ясокомбінат насправді виявився зовсім не таким великим, як я сподівалася. Комбінат! Слово яке вигадав. А мова йде всього лише про якийсь маленький і паршивенький заводик. Комбінат! Тьху, а не комбінат. Очі не дивилися б. І на відміну від тебе, Льоня, Аркадій не хвалиться, не кричить на кожному кутку, і не дорікає своїй коханій жінці тим, мене, тобто, що переробляє сміття. Хоча міг би. І тому немає нічого дивного в тому, що я розчарувалась у тобі і знову покохала Аркадія. І тому ухвалила рішення повернутися до нього.

— Але як же так, Лариса? — вигукнув Леонід. – А я? Що буде зі мною? Навіщо ти так зі мною робиш?

— Це тобі покарання, Леоніде. За те, що ти колись зрадив друга і повів у нього дружину. Мене, себто. Але я завжди знала, що рано чи пізно, але справедливість переможе. І Аркадій отримає те, на що заслуговує. Зі мною він знову стане щасливим. І дуже тебе прошу, не намагайся мене зупинити. Зараз я візьму найнеобхідніше. За рештою речей приїду наступного дня. На розлучення подам сама. І не надумай затягувати процес.

До цього дня Аркадій та Людмила жили спокійно та тихо. Обидвоє працювали, займалися маленькою донькою, і все в них було добре.

Але подзвонила Лариса і внесла в життя Аркадія і Людмили легке хвилювання.

– А в неї з головою взагалі як? – запитала Людмила. – Все в порядку?

— Не все це точно, — відповів Аркадій, — і якщо вона щось задумала, то не зупиниться, поки не доб’ється свого. Сподіваюся, ти розумієш, що жодних почуттів у мене до неї немає.

Я визнаю, що колись був у неї закоханий. І сильно переживав через наше з нею розставання. І був готовий, заради неї, на будь-які приниження, тільки вона б була зі мною. Але зараз я нічого не відчуваю до неї.

Більше того, коли я зустрів тебе, я взагалі про неї забув. І не подзвони вона сьогодні, я б і не згадав про неї. Але я серйозно побоююся, що вона може зробити щось погане тобі та нашій дочці.

І, якщо чесно, я взагалі не розумію, з чого раптом вона вирішила кинути Леоніда, з його м’ясокомбінатом, і повернутися до мене, до звичайного інженера будівельника. Адже вона завжди зневажливо відгукувалася і про мене, і про мою професію. Дивно. Мені здається, що за всім цим щось ховається. Тільки я не розумію, що.

— Не хвилюйся, — відповіла Людмила. – Розберемося.

— Як не хвилюватись? – казав Аркадій. — А як вона зараз приїде сюди?

— Ну, приїде та приїде, — спокійно відповіла Людмила. – Подумаєш. Вийдемо та поговоримо з нею. Принаймні з’ясуємо, що вона хоче.

– А якщо вона почне скандалити? Або битися полізе. Я ж говорю, що з головою у неї далеко не все гаразд.

— Якщо з неї буде, то ми викличемо фахівців, — відповіла Людмила. — У мене там брат працює. Я йому зараз подзвоню та попереджу.

Дача Людмили, куди зараз їхала на таксі Лариса. До неї було десь кілометрів за сімдесят від будинку Леоніда. І це був зовсім не замок, а невеликий літній будиночок, розташований у невеликому садівництві на ділянці шість соток.

Справа в тому, що історія, яку розповіла Марина своїй подрузі, була вигадана з початку до самого кінця. І крім адреси в садівництві, там не було більше правди. Щодо знімків палацу та шикарної квартири, в яких нібито проживав тепер Аркадій та Людмила, то всі вони були виготовлені класними фахівцями у цій галузі, на замовлення Марини.

Навіщо це було Марині? Все просто. Вона була зла на подругу. І вирішила їй помститися. І добре знаючи Ларису, все правильно розрахувала. Марина була впевнена, що Лариса їй повірить і не почне нічого перевіряти, а відразу діятиме. І в результаті Лариса піде від Леоніда, і Марина матиме шанс зайняти її місце.

Ось чому, посадивши Ларису в таксі, щоб та їхала в садівництво до колишнього чоловіка, побажавши їй удачі та помахавши на прощання ручкою, Марина відразу повернулася до Леоніда, щоб втішити його.

І Леонід зрадів її приходу. Тому що відхід дружини дуже засмутив Леоніда. І йому зараз, як ніколи, потрібна була поряд та, з якою можна було б легше перенести гіркоту втрати.

Щодо Лариси, то коли вона приїхала на місце, була вже ніч.

Таксист дочекався, коли Лариса вийшла з машини, і одразу поїхав. Тому що всю дорогу Лариса казала таксисту неприємні речі. Вона звинувачувала його в тому, що він спеціально везе її не тією дорогою, щоби більше заробити. А таксист відповідав їй, що їде за адресою, яка була вказана при виклику.

Лариса навіть кілька разів дзвонила Марині і питала, чи в тому напрямі її везуть. На що Марина впевнено відповідала, що її везуть туди, куди треба, і не хвилюватися.

Зі слів Лариси та її розмов телефоном, таксист зрозумів, що, швидше за все, вона їде туди, де на неї не чекають. І припускав, що коли вони приїдуть, Лариса скаже, щоб він віз її назад. Але їхати з нею назад він не хотів ні за які гроші.

Будинок Людмили був останнім на цій вулиці. Далі починався ліс. Лариса злякано озирнулася на всі боки. Не побачивши ніде палацу, а побачивши один маленький будиночок, вона зателефонувала до Аркадію.

Аркадій і Людмила вийшли удвох із того найменшого будиночка, навпроти якого стояла Лариса.

Що діялося далі, Лариса погано пам’ятала. Все було, як у тумані. Вона чула, що Аркадій та Людмила щось їй говорили. Але, що саме казали, Лариса ніяк не могла зрозуміти. Зараз вона жалкувала про одне, що дарма пішла від Леоніда.

Лариса зрозуміла, що стала жертвою жахливого розіграшу своєї найкращої подруги

КІНЕЦЬ.