Мої батьки давно розлучилися, я тоді ще до другого класу ходила. Звичайно, я залишилася з мамою. А з татом ми майже не зустрічалися. Але він на подив мене не забував: дзвонив на день народження і свята та подарунки передавав.

Але я виросла, і тато почав брати участь у моєму житті. Вступила я в інститут, але він виявився дуже далеким від нашого з мамою місця проживання. А від татового — рукою подати. І тоді він запропонував мені переїхати до нього.

— Доню, переїдь до мене, — сказав він.

– Тобі від мене близько їздити. І за навчання твоє я сам платитиму. Я хоч і на пенсії, але заощадження маю. На твій інститут вистачить.

Ми з мамою порадилися і вирішили: мені треба переїжджати. Так для мене буде найкраще.

Спочатку ми з татом жили душа в душу. Він, як і обіцяв, платив за моє навчання, а я йому допомагала по господарству. А потім, коли я на третій курс перейшла, почалися конфлікти.

Виявилося, що тато – аматор «закласти за комір». Це перші два роки нашого з ним спільного життя він тримався, а потім розслабився.

Я зрозуміла, чому його мама покинула! Я стала часто бачити тата нетверезим і знаходити порожні пляшки. Пив він, правда один, по-тихому. Додому товаришів не водив. Намагалася я поговорити з ним:

– Тату, так не можна! Ти ж своє життя псуєш.

– Яйця курку не вчать! – відповів він мені.

А далі все гірше ставало. За інститут тато, як і раніше, справно платив, тільки ось тепер змушував мене вийти на роботу.

— Я, коли навчався на третьому курсі, вже підробляв, — казав мені він. — І тобі вечорами нема чого дома сидіти чи з хлопчиками гуляти!

— Тату, куди ж я влаштуюся? – запитувала я. — Я ж навчаюсь.

— Зараз, на відміну від нашого часу, багато можливостей, — відповідав мені тато. – Ти ось за комп’ютером цілими вечорами сидиш, можеш кудись за цим профілем влаштуватися. До того ж я плачу за твоє навчання, а ти навіть половину комуналку не оплачуєш. Дівчина ти вже доросла, можеш і на себе частину витрат взяти.

На роботу я, звичайно, не влаштувалася, але холодильник ми з татом з тих пір розділили: дві полиці йому, дві полиці мені. Готувати він став собі сам. Собі продукти я на мамині гроші купувала. Вона дуже засмутилася, коли я розповіла, які у нас з татом тепер стосунки, але сказала:

— Потерпи, доню, всього два з половиною роки вчитися залишилося. А потім назад до мене переїдеш і на роботу ближче до будинку влаштуєшся.

Ну я й терпіла. Хотіла замок у двері своєї кімнати вставити, таки я доросла, та й друзі в мене іноді бувають. Але тато не дозволив.

— Нема чого в моєму домі господарювати! – сказав він.

— Ну, ти ж сам кажеш, що я доросла, — заперечувала я. – А ти мій особистий простір порушуєш!

— У моєму домі не маєш ніякого особистого простору!

І щодо комуналки він не відставав.

— Не платитимеш — виселю тебе по суду! – Сказав він мені.

А річ у тому, що я з маминої квартири виписалася та прописалася до тата.

– Нікуди ти мене не виселиш! – відповіла я йому. – Ти мене добровільно прописав. Це в мене єдине житло. До того ж я твоя дочка. Жодний суд мене не випише.

— Ти вже доросла, повнолітня, — не вгавав тато. — Працювати ти не хочеш, а я утримувати тебе не зобов’язаний! Ти можеш назад до матері виїхати — жила там раніше.

Ну, ось причепився він до цієї комуналки! Гаразд, попросила я маму гроші мені за житло переказувати. Вона погодилася. Віддавала я татові готівкою, а він уже сам рахунки оплачував.

Тільки твердо вирішив він мене виселити. Не розумію, чим я йому не догодила. Все ж таки він подав на мене до суду про примусове виселення. А я теж пішла на принцип і вирішила не поступатися.

На суді тато говорив про мене всякі гидоти: і що я веду розгульний спосіб життя, хлопців додому вожу, інститут не відвідую, хоч він за нього платить. Ну, що тут сказати? Звичайно, я запрошую додому друзів, але ж я молода дівчина як без цього? Що мені, в чотирьох стінах зачинитися та книжками обкластися?

А інститут я на третьому курсі пропустила всього три рази. Перші два рази так – ми з хлопцями гуляти їздили. А втретє я хворіла, вдома з температурою лежала — і тато про це знає.

І про комуналку тато співав на суді свою пісню. Мовляв, він пенсіонер, а я повнолітня. Господарство у нас роздільне, і я зобов’язана оплачувати свою частину.

— Та я ж плачу! – казала я.

Ось тільки квитанції пред’явити не змогла. А те, що віддавала татові готівкою, теж довести не зуміла. Я ж не брала з нього розписки — не думала, що так далеко зайде!

Не знаю, чим справа скінчиться. Дуже мені не хочеться здаватися, хоч і жити за таких умов важко. Тато каже, що мене визнають колишнім членом сім’ї та випишуть. Але хіба ж рідна дочка може стати колишнім членом сім’ї?

КІНЕЦЬ.