Коли Іван втретє одружився, то вже все село гуло. А деякі активні жіночки намагалися вгадати, скільки він зможе з цією жінкою прожити, бо перша втекла від нього, не минуло і року, а з другою дружиною він провів не більше 3-х років.

– То все Стефа! Псує життя синові! Не пхала б вона свого носа куди не треба, то все було б добре у Івана, – сказала одна сусідка, якій було добре відомо, що там у них вдома відбувається.

– А Іван що, мала дитина? – заперечила їй інша. – Та він мав би в 30 років вже свій розум мати, а не маминим жити.

Вперше Іван одружився щойно університет закінчив, дружину собі він з міста привіз. Але невістка його мамі не сподобалася, Стефа вважала, що дівчина нічого не вміє робити. Оксана, невістка, хоч і старалася з усіх сил, але так і не змогла вгодити свекрусі.

Стефанія вважала себе першою господинею на селі, у всій окрузі їй рівних не було. А Оксана з міста була, до того ж, молоденька дуже, то й не дивно, що вона не вміла ні сіно гребсти, ні корову доїти. А коли бралася щось готувати, то свекруха все габзила, картала її, що не так вона все робить.

Не витримала Оксана у них і року, зібрала свої речі і в місто поїхала, а потім сама на розлучення подала.

– Не любила вона тебе, синку, – заспокоювала Стефа Івана. – Якби любила, то ніколи б не кинула. Напевно, хтось там, в місті, на приміті у неї вже є.

Тож Іван довго не сумував, з Оксаною розлучився, і через якийсь час привів додому Любу. Дівчина відразу зрозуміла, що життя їй свекруха не дасть, тому сказала, що у них з Стефою буде окрема кухня – хто що собі зварить, те і буде їсти. Та Стефа, яка і справді мала неабиякий кулінарний талант, постійно Івана кликала їсти до себе, а за обідом вже поливала брудом його дружину, яка, за її словами, теж нічого не вміє.

Люба і так довго все це терпіла, майже три роки, а потім і вона втекла від Івана, чи то пак, від його “всевміючої” мами.

– Синку, не сумуй, значить – вона не твоя доля. А твоя тебе ще обов’язково знайде, – казала Стефа, радіючи, що вкотре позбулася невістки, яка нічого не вміє робити.

І ось, тепер, Іван одружився втретє. Його обраницею стала Світлана. Сама дівчина з міста, але в їхньому селі кілька років вже в магазині працювала, і добре знала вдачу майбутньої свекрухи, бо Стефа не раз на весь магазин обоговорювала, яка погана в неї невістка, при чому, говорила це і про Оксану, і потім про Любу.

Світлана розуміла, що скоро і вона ввійде в цей список невісток-нездар, тому вирішила вчинити мудро. Вона мала в місті невеличку однокімнатну квартиру, в яку і забрала після одруження Івана. Стефі це не сподобалося, бо вона постійно вважала, що її єдиний син має жити біля неї. А тут невістка ще не встигла прийти, а вже вирішила порядки свої встановлювати.

Та Світлана їй в очі заявила, що та вже Івана з двома дружинами розлучила, і що вона не дозволить їй це з собою зробити. І двері свої перед Стефою вона міцно на замок зачинила, сказала, що до неї “просто так” приходити не можна.

Ображалася тоді Стефа довго, і на сина, і на невістку, але що вдієш? Світлана Івана в місто забрала, і живуть собі чудово. А свекруху вона навіть близько на поріг не пускає.

Стефа ходить по селі, розповідає всім, яка погана в неї невістка, але її ніхто вже не слухає. Всі вважають, що Світлана молодець, таки знайшовся хоч хтось, хто поставив зарозумілу Стефу на місце.

Джерело