Мої батьки розлучилися дуже рано, я ще в початкову школу ходила. Батько відразу після розлучення поїхав за кордон, а ми з мамою залишилися жити удвох. Я дуже сумувала за ним і постійно питала маму, коли тато повернеться.

Я пам’ятаю той день, як він збирав речі, потім подивився мені у вічі і пообіцяв, що пам’ятатиме про мене та приїжджатиме. Може, він і пам’ятав про те, що у нього є дитина, але не приїжджав до мене, і навіть не телефонував.

Виявляється, батько мав іншу сім’ю. Він у шлюбі з мамою почав їздити на заробітки, і там у нього з’явилася нова жінка. Певний час він так і жив на дві сім’ї, а потім таки він зважився нарешті зізнатися у всьому мамі і розлучитися з нею. Я розуміла, що більше його ніколи не побачу, адже він навіть з днем народження мене не вітав.

Навіть коли я трохи підросла, я не нав’язувалася, бо не бачила у цьому сенсу. Я просто змирилася з тим, що я йому не потрібна. До того ж, з великою ймовірністю у батька в тій сім’ї теж народились діти, хоча точно я цього не знала, бо він з нами не підтримував зв’язок.

За все, що я зараз маю, я завдячую лише мамі, вона доклала максимум зусиль, щоб я була щасливою. Вона багато працювала, але й знаходила для мене час. Я дуже ціную все, що вона для мене зробила.

За кілька років мама вийшла заміж вдруге. Вітчим був дуже хорошим, він мені замінив батька. Він хоч і був не рідним, але я ніколи і ніяк цього не відчувала, бо він завжди був поряд, і завжди у важку хвилину я могла розраховувати на нього.

Вітчим з мамою подбали, щоб у мене була освіта, і щоб я виросла успішною людиною. Рік тому я зустріла дуже хорошого чоловіка, ми почали зустрічатися, а нещодавно Юрій зробив мені пропозицію. Мама з вітчимом були дуже щасливі, і почали готуватися до весілля.

Всі ці роки мій рідний батько не давав про себе знати. Але я вже на це не зважала, адже давно вважала своїм батьком вітчима.

І що ви думаєте, нещодавно тато з’явився. Не знаю, хто йому розповів про моє весілля, але саме тому він вирішив приїхати. Він обурився, чому я досі не надіслала йому запрошення.

Батько дав мені тисячу євро, і після цього він вважав, що займе почесне місце батька на моєму весіллі. Але я йому відмовила, бо вважаю, що так буде нечесно по відношенню до мого вітчима. Рідний батько дуже образився, навіть розізлився, мовляв, я його дитина, він мій батько – які ще можуть бути питання?

Уявляєте, яке нахабство? Він ніколи не приходив до мене, не дзвонив і не цікавився моїм здоров’ям, а я маю на своєму весіллі звільнити для нього почесне місце батька, а вітчиму, який мене виростив, сказати, щоб не приходив, або щоб сидів собі тихенько десь разом з усіма гостями?

Я не хочу, взагалі, бачити цю людину. Тим більше, у такий важливий день. Але якщо і запрошувати, то як звичайного гостя. Ця людина давно стала для мене чужою. Він сам у всьому винен. А мій справжній батько – вітчим, і саме він поведе мене під вінець.

Джерело