-Неля? Привіт, невісточко! Ну, як ви там? – діловито сказала в слухавку Ніна Василівна.

-Здрастуйте, Ніно Василівно! Добре, навіть чудово… Можете привітати, і я вас вітаю – нарешті ваша мрія починає збуватися. Розлучаємося ми з вашим Ігорчиком. Ось у понеділок підемо заяву писати!

-Щоо?! Як це “розлучаємося”?! Що трапилося? І ти так спокійно про це говориш? Ану, дай слухавку Ігореві!

Ніна Василівна не розуміла, що відбувається.

-Не можу. Він вдома – зателефонуйте йому самі. А мене викликали на роботу. Все вибачте – не можу говорити.

Невістка поклала слухавку, а Ніна швидко почала шукати у списку номер сина.

Потім раптом передумала.

-Ні, треба з сином поговорити віч-на-віч, а не по телефону. Та що ж у них там сталося? – подумала вона.

Син відкрив двері. Він дуже здивувався приходу матері. Вона швидко зняла куртку і зайшла у кімнату. Вона уважно дивилася на сина так, що йому стало якось не по собі.

-Мамо, ти чого? Що трапилося?

-То це ти мені розкажи, що трапилося? Це я прийшла в тебе запитати: “Що трапилося”?! Розповідай, що наробив, чому дружина з тобою розлучатися зібралася?

-А, ось ти про що… Вже поскаржилася… Гаразд, мамо, не хвилюйся, ми самі розберемося.

-Ну, так – ти розберешся… Розповідай, кажу, що тут у вас сталося!

-Так, як завжди, через нісенітницю посварилися… Ну, подумаєш, погуляли ми вчора зі Славком після роботи.

Забув, що вона просила Оленку забрати. Прийшов додому, а вона почала сваритися.

Їй довелося з роботи втекти, а в неї там термінові якісь переговори були.

Ну, проблеми на роботі через це. А додзвонитись мені не змогла. Я телефон вимкнув, думав, щоб дала спокійно посидіти зі Славком перед вихідним, а то зазвичай починає дзвонити, запитувати все…

А ще з пінним прийшов додому, а вона сваритися почала.

Вона ж просила, як Оленку заберу, з нею в магазин зайти.

Цілий список наговорила, чого купити треба. Ну, я не й взяв. Забув. Ну хай би вдома продуктів не було. Є ж – повний холодильник. Ну сьогодні сходив би та й купив. Вихідний же.

-Господи… Та що ж ти за людина така? Коли ж ти почнеш думати не тільки про себе? Ти що, і справді не розумієш, як ти себе поводиш? Та твоїй дружині пам’ятник за життя треба поставити! Сама дивуюсь, як вона тебе терпить?

-Ну хоч ти не починай! Це я, між іншим, твій син, а не вона…

-Що ще? Все кажи!

-Та нічого! І так весь вечір сварилися. Вона мені все виговорювала, дорікала, плакала. А я теж сказав, що сама вона теж далеко не ідеал.

Ну знає три мови, перекладачка. А як дружина – нуль! І готувати не вміє, і господиня нікудишня… Ну так, на емоціях сказав… Не правий я, знаю… Просто – теж сказати щось хотілося…

А вона одразу й каже, мовляв, а навіщо ж на такій нікудишній одружився?

Ну, знайшов би собі іншу, ідеальну. А я й сказав, що давно про це думаю. Вона запитує, мовляв, що розлучитися хочеш?

Хтось уже є на прикметі?

Ну а я і сказав, що давно пора б розлучитися. Все краще, аніж так жити…

Вона й почала за це… Все, каже. Прямо в понеділок підемо і подамо на розлучення. Я, каже, теж втомилася від такого життя… А я сказав, що із задоволенням, давно про це тільки й думаю… Ну, наговорив що попало…

-Звичайно! Ти так дограєшся, що справді без сімʼї залишишся! Будеш, як твій Славко, що вічно гульбанить.

Той з сім’ї пішов, і ти так хочеш?!

Мати пішла на кухню, відкривала холодильник.

-То твоя дружина готувати не вміє? Як тільки ти міг таке сказати? Та вона в сто разів краще за мене готує! Ану сідай, їж!

-Та не хочу я. Поїв уже…

-Ну і як, тобі було смачно?

-Перестань! Сама знаєш.

-Звичайно знаю! Я ж сама часто до Нелі несправедлива була.

Зі мною то свекруха дуже вже строгою була, от і я часом їй уподібнювалася.

Несправедливо чимось дорікала, зауваження непотрібні робила, іноді просто чіплялася.

Далеко не завжди справедлива з нею була. Усвідомлюю…

Але це я сама з нею поговорю, вибачусь обов’язково.

Головне вчасно зрозуміти та зуміти виправити свої помилки! Я виправлю – і ти виправляй!

Адже я завжди їй вдячна була. За тебе, вдячна, за внучку Оленку!

Адже я її дійсно дуже люблю, хороша вона дуже. Та я й сама в неї багато чому навчилася, хоч вона й молодша за мене. Адже вона така господиня!

Готує вона – краще, ніж у найдорожчому ресторані, вона з нічого делікатес приготує. У будинку в неї завжди порядок, кожна річ на своєму місці.

Що ти, що Оленка – завжди ситі, одягнені. Завжди все чистеньке, ошатне. Усі доглянуті. А розумниця вона яка! На роботі її цінують, поважають, а от вдома не бачить ні кохання, ні поваги.

Ти подивися – біля шафки дверцята на чесному слові тримаються. Полиці всі розхитані. Ти чоловік, чи хто? Викрутку в руки коли брав останній раз? Чи знову дружина сама все за тебе робить? Їй ти вдома взагалі в чомусь допомагаєш? Чи у тебе справи важливіші, у комп’ютері треба посидіти?

Мати зайшла в спальню. Відкрила шафу.

-Ігоре, ану, підійди сюди!

-Ну, що знову?
Мати перебирала плічики з речами.

-Сюди дивись! Ось! Бачиш? Це твої речі висять. Скільки у тебе тут сорочок? Усі новенькі, красиві. Штанів ціла колекція. Це не рахуючи, що в ящиках шафи лежить…

Ось дивись! Тут на десятьох мужиків одягу вистачить!

А тепер дивись сюди! Дві скромні сукні, пара спідниць, три блузки, костюмчик літній і один теплий брючний.

Діловий – для роботи. Пара джинси. Все далеко не нове, не один рік це все носить… Все! Хоча ні – купа домашнього ганчір’я – халати та спортивки.

Це тобі ні про що не каже?! Як же ти можеш? Адже вона молода і красива жінка. Вона все життя на собі заощаджує, щоб вам із Оленкою щось купити… Соромно за тебе…

Я вже не запитую про подарунки, звичайні квіти ти колись дарував дружині? Мовчу про театри і музеї – у кіно хоча б ти її колись запрошував?

Ігор мовчав, опустивши голову. Йому раптом справді стало дуже соромно. А ще стало дуже неприємно, що дружина справді з ним розлучиться.

-Мамо, ти маєш рацію… Я правда винуватий перед Нелею.

-Ну гаразд, якщо зрозумів – це вже добре. Таку дружину на руках носити треба, берегти її, любити, поважати, цінувати… Ех ти…

Ну гаразд, розмовами тут нічого не зробиш. Потрібно тобі за розум братися. Поки дружина на роботі – ти вдома прибери.

Оленка прибіжить – нагодуй, скажи прибрати за собою.

Нехай теж до праці привчається. Пропилососьте. І дістань інструменти, згадай, що ти чоловік. Полагодь вдома те, що давно просить чоловічої руки. Зроби приємне для дружини.

Так, ось що…

Мати полізла до сумочки.

-Ось, візьми.

Мати простягла синові гроші.

-Ні, мамо, навіщо? Не треба.

-Бери говорю! А надалі гроші не тільки на друзів витрачай, а квіти дружині не забудь купити!

А на ці гроші поводи но ти дружину по магазинах, купи їй щось модне і красиве.

Вона в тебе красуня. Ось і порадуй її. Ці гроші я все одно для вас збирала. Бери, не соромся. Віддавати не треба. Тільки не здумай брати щось собі, чи доньці.

Адже Неля одразу постарається для вас щось вибрати. Не дозволяй. Вибирайте тільки для неї!
Але не забувай, що це не головне. Головне – твоє ставлення і турбота. Ти ж любиш її. От і не приховуй від неї своє кохання. І говори їй про це, і на ділі своє кохання показуй.

Гарна вона у тебе. Люби і бережи її. Не проґав своє щастя і зроби так, щоб вона теж із тобою щаслива була.

Так, не кажи їй, що я приходила. Ви краще завтра всі разом до нас приходьте. Я тортик спекла. Неля з Оленкою люблять. Ну все, сину, я піду.

Батько, мабуть, шукає вже мене…

Вона пішла, а Ігор посміхнувся і радісно побіг ремонтувати полички…