Вирішив таки написати сповідь про свою історію з життя. Рік тому я поїхав у відрядження у Львів, спочатку думав на місяць, у результаті вийшов цілий рік.

Коли через два тижні перебування у відрядженні повідомив дружині про те, що я залишаюся тут надовго, вона була в істериці, але приїхати до мене не могла, оскільки тільки недавно влаштувалася в хорошу фірму і мала хороші перспективи, тим більше я знав, що в будь-якому випадку повернуся.

Загалом, посварилися ми з нею дуже. Якось увечері я зайшов повечеряти в ресторан, там познайомився з дуже гарною і приємною дівчиною, причому дуже не дурною, вона мудра не по роках.

І в якийсь момент я відчув себе дуже добре поряд із нею. Ми зустрілися ще раз і в результаті наша пристрасть взяла своє, вона переїхала до мене через тиждень знайомства, причому я її попередив, що одружений і дружина живе в іншому місті, але вона сказала, що все гаразд.

Так я з нею провів супермісяць у моєму житті, але, як це завжди буває, хороше просто так не може довго продовжуватися, і ми в результаті розлучилися через якусь дрібницю. Просто посварилися, вона образилася, а я як гордий чоловік вирішив пробачення не просити.

І все. Можливо, це було з тим, що усе-таки спілкувався зі своєю дружиною, підтримував контакт, оскільки розумів, що скоро повернуся додому і, швидше за все, помирюся з нею. Минуло ще 2 місяці.

Я вже можна сказати почав забувати ту дівчину, з якою прожив один місяць, вона дуже глибоко запала мені в душу. І тут на організованому корпоративі я познайомився з дуже веселою дівчиною, вона не така красива, зате дуже весела і з нею зовсім легко і не нудно (назвемо її Вероніка).

Загалом, була у нас близькість протягом місяця, що зрештою призвело до новини про дитину. У нас із дружиною дітей поки немає, тобто це буде моя перша дитина.

Я їй сказав, що одружутися, звичайно, не збираюся на ній, а ось дитину допомагатиму виховувати буду в будь-якому випадку.

Вероніка сказала, що обов’язково залишить дитину і якщо мене це напружує, то нічого страшного, виховає сама, благо вона із забезпеченої родини. Тим не менш, весь цей час до закінчення мого відрядження, за винятком останнього місяця, я провів з Веронікою.

Ось тут найцікавіше і почалося. Якось я ввечері заїхав у магазин за продуктами і там зустрів ту саму, до речі, забув сказав, як її звуть – Марина.

Дуже добре поспілкувалися, домовились зустрітись днями, повечеряти. Коротше добре повечеряли – весь останній місяць перед від’їздом у нас знову була незабутня близькість і я відчув, що справді її люблю, причому вона відповіла взаємністю.

Минув місяць і я поїхав, Вероніці сказав, що приїду до появи дитини, а Марині сказав, що заберу її, а сам ще не знав, що робити з дружиною.

Приїхав додому, помирився з дружиною, і все в нас знову стало чудово, але я ніяк їй не можу нічого сказати, ні про дитину, ні про дівчину в яку закоханий по вуха. А тут незабаром настає година Х, коли народить Вероніка і коли настав час забирати Марину, як і обіцяв.

Ось. Що робити у такій ситуації зовсім не розумію. Одне тільки знаю точно, що, виявляється, дуже хочу потримати в руках свою майбутню дитину – прокидаються, мабуть, батьківські почуття, все-таки первісток.

Як бути? Що робити? Зрозуміти ніяк не можу. Залишуся з дружиною – втрачу зв’язок із дитиною і втрачу своє кохання.

Залишуся з Веронікою – втрачу дружину та роки сімейного щастя, яке я випробував з нею, а також кохання в особі Марини. Залишуся з Мариною – знову ж таки втрачу дитину і вищесказані прожиті роки з дружиною, зате знайду щастя в особі коханої і, можливо, з нею в мене будуть і діти, і довгі роки сімейного життя. Власне, все розповів.

КІНЕЦЬ.