Повернувшись додому із заробітків, Тамара щедро обдарувала кожного зі своїх дітей тисячею євро, пишаючись тим, що підтримала свою сім’ю у такий значний спосіб.

Вона багато років невпинно працювала за кордоном, щоб її діти не зазнали тих бід бідності, з якими зіткнулася вона свого часу.

Незважаючи на її побоювання та сумніви, її син Борис успішно поєднував роботу та навчання, а дочка Інна рано закінчила освіту, щоб вийти заміж, вважаючи, що доходів чоловіка буде достатньо для їхніх потреб.

Проте шлюб Інни незабаром розпався, і вона залишилася віч-на-віч з дитиною, отримуючи мінімальну підтримку від колишнього чоловіка.

Візит Тамари показав плоди її праці:

Борис з розумом вклав тисячу євро у новий холодильник для своєї родини, а Інна потішила себе дорогими чоботями на аналогічну суму.

Тамару вразило виправдання Інни своєї екстравагантності: вона зрозуміла, що її жертви були гідно оцінені не всіма.

Таке одкровення змусило Тамару довго розмірковувати про своє життя, запитуючи себе: чи можливо справедливо утримувати своїх дітей, не дозволяючи їм легковажності?

У результаті жінка опинилася перед дилемою: подальша та беззаперечна фінансова підтримка дітей чи все ж таки необхідність навчити їх цінувати працьовитість та подяку?