Я наважилася завести дитину від чоловіка лише після 7 років шлюбу. Раніше в мене були чоловіки-ошуканці, зрадники, труси. Але нарешті я знайшла того самого: добрий, уважний, дбайливий. Однак довіра до чоловічої статі була підірвана, тому я одразу йому сказала:

– Жити разом – тільки після весілля, ми іноді зустрічалися у нього чи у мене у вихідні та проводили декілька днів разом. – А на дитину я наважусь нескоро. Спочатку на ноги встанемо, накопичимо на житло і таке інше.

Майбутній чоловік погодився з усім. Він мене дуже кохав, що не могло не тішити. Однак у Максима були мама та сестра, яких він теж любив безмірно. І ось звідти й посипалося лихо. У сорок із гаком років мій чоловік так і не сепарувався від рідні, а його мати так і не зрозуміла – у сина давно своя родина.

Спершу все було добре. На восьмому році шлюбу я вирішила: все, ми один одного перевірили, давно притерлися. Я молодша за чоловіка, тож мені якраз настав час планувати дітей. Лікар мене навіть поквапила трошки:

– У вас ще три роки у запасі. Якщо заплануєте зараз, можна встигнути й другу дитину без проблем та тривог. Здоров’я прекрасне, організм готовий. Ви молодець!

Незабаром з’явилося наше перше маля, через два роки ще, друга донечка. Я була по-справжньому щасливою. Після тих зрадників з минулого я нарешті отримала хорошого чоловіка та чудових діток. Не на останньому місці стояв і статок. У нас були накопичення – на майбутнє дітям.

Сума досить велика, але ми працювали майже без перерви 7 років. Усього двічі були у відпустці. Поки що нам навіть не знадобилися відкладені гроші – зарплати чоловіка та моїх невеличких декретних виплат було достатньо.

Однак біда прийшла і до нашої оселі.

Тільки-но я відправила старшого в садок і змогла хоч трохи розслабитися, як трапився справжній жах. Сестра чоловіка якраз закінчила університет. І свекруха вирішила, що доньці потрібна квартира. А купити цю квартиру має хто? Зрозуміло, старший син і брат – єдиний чоловік у сім’ї.

Розмова між свекрухою і Максимом відбулася потай від мене – думаю, дорога родичка чудово розуміла, що я в порошок їх обох стерла б, почувши цю розмову.

Виявилося, сестра та мати були в курсі, що ми з чоловіком відкладали гроші. І Максим їм навіть назвав суму приблизну, трохи зменшивши цифру. Тож вони одразу все й вирішили. Студентка наша випустилася і свекруха перейшла до активних дій.

Ми відкладали гроші на майбутнє своїх дітей. На свої потреби. В нас своя, окрема сім’я. Мені здавалося, що Максим – який, до речі, заробив близько 60% усіх цих грошей – і сам усе розумів. Він же не дурна людина. Він знав: ця криничка – запорука нашого безбідного майбутнього.

Але рішення матері виявилося головнішим і важливішим, ніж ці докази. Чим 7 років роботи, чим наші малюки та наш добробут.

Дізналася я про все від чоловіка. Максим за вечерею сказав:

– Аліна випустилася, мама попросила житло їй знайти.

– Так? Ну пошукайте на сайтах.

– Ну, взагалі-то на сайтах не треба шукати, – озвався чоловік, і в мене по спині пробіг холодок, – мама попросила купити квартиру Аліні.

– Мама попросила тебе купити квартиру твоїй сестрі? – я окремо вимовляла кожне слово. Ще не вірила у цей кошмар.

– Так.

– Я сподіваюся, що ти відмовився?

– Я пообіцяв…

Я вивела дітей з-за столу: старшого відправила у вітальню, маля забрала в ліжечко. Дуже намагалася заспокоїтись.

– Так, ти ж ще не купив квартиру?

– Ні.

– От і чудово. Гроші я переведу на свою карту. Щоб у тебе спокуси не було. А твоя мати нехай прийде та особисто мені запропонує віддати їй усі наші накопичення.

Чоловік намагався заперечити, але я так на нього накричала, що заперечення згорнулися і зникли. Ще чого вигадав! А свекруха, та ще змія! Хотіла моїх дітей залишити без гроша!

Після того випадку я більше не бачила повідомлень із привітаннями ні від свекрухи, ні від сестри чоловіка. Баба з воза, як то кажуть. Ну от і добре, нехай самі вирішують свої житлові питання.

КІНЕЦЬ.