Не дарма кажуть, що сім’я – це праця, турбота один про одного. Вдвох завжди легше переносити і радість, і негаразди, і складні повороти. Марія про це знає, з чоловіком вона живе багато років, вже донька вийшла заміж, і онука народила на радість бабусі та дідусеві.

Але сімейне життя Марії було не таке вже гладке і спокійне, і все через її чоловіка Степана. Тепер йому п’ятдесят один, Марія на два роки молодша. Гарна пара, Степан завжди ревнував Марію, і вона також. Марія – зразкова дружина, домашня, будинок, робота, зрідка з подругами в кафе посидить, але пізно ніколи додому не приходила.

А ось красень-чоловік завдавав дружині клопотів, переживання. Не завжди, але іноді. Степан усім добрий, діловий, господарський, дбайливий, люблячий чоловік та батько. Але є в ньому така риса, яка називається “любитель жіночок”. Якщо побачить гарну жінку, нізащо мимо не пройде, отримає своє. Звичайно, намагався, щоб не дізналася дружина, засмучувати її не хотів, але з собою не може нічого вдіяти.

Колись доходило все до дружини, а іншим разом і дружина нічого не дізнається. Марія багато сліз пролила, вона умовляла чоловіка, закликала до совісті, ночі не спала. Сама не бачила, що чоловік погулює на стороні, але добрі люди доносили, і навіть десь подробиці знали. У чоловіка багато переваг, тому прощала.

Коли Марія починала дорікати чоловікові:

– Мені сказали, що ти знову був у кафе з жінкою, ти ж кажеш, що любиш мене, а чому тоді мені про тебе кажуть, що зраджуєш мені.

А Степан подивиться на неї своїм чесним поглядом і так ніжно каже:

– Ну що ти, Марійко! Ти ж знаєш, люблю лише тебе. Ну, навіть і подивлюся на іншу жінку, ну трохи пофліртую, але не більше. Розумієш, чоловікові іноді хочеться гостреньких відчуттів, а ти в мене солоденька! – ось так пожартує, обійме, посміхнеться, а потім ще й квіти принесе.

Марію заспокоїть, а вона вірить. А як не вірити чоловікові своєму коханому? Спочатку ображається і злиться, а потім подивиться на свого Степана, у якого весела вдача, добре серце, очі, як волошки, ямочки на щоках, ну красень! Про таких кажуть – казанова. І далі живуть тихо та мирно, чоловік ніколи не свариться, навіть голос не підвищує на дружину.

До школи на батьківські збори ходить тільки він, йому подобається, коли нахвалюють його доньку, розумницю та красуню, пишається своєю дитиною. Вона на батька більше схожа, такі ж волошкові очі та ямочки на щічках.

Іноді приїжджає свекруха в гості, Марія скаржиться, що їй доносять про чоловікові пригоди. А свекруха каже:

– Марійко, це недуга така чоловіча. Я ось все життя прожила з Михайлом, батьком Степана, і всяке побачила в житті, він теж любитель був погуляти, але я все пережила. Тому старість разом зустрічаємо, онукам радіємо, інші міцною родиною нас рахують. А якби я підняла хвіст по молодості, не знаю, де б я була тепер, з ким вік доживала? Вистачало мені любові від нього, шкодував він мене, дбав. Але недуга така у чоловіків …

Залишившись сама, Марія довго думала:

– Ну, якщо є така недуга, то якийсь спосіб позбавитися неї є, але який?

Марія знає, якщо чоловіка тримати вдома, не дозволяти з друзями на рибалку, в кафе, з цього нічого доброго не вийде. Адже людині що більше не дозволяють, то більше хочеться, як кажуть: «заборонений плід…» Тому вона й не забороняє, ну якщо покличе з собою, вона теж їде, а якщо ні, то й не напрошується.

Дача у Марії з чоловіком у селі живуть, не дуже далеко від міста, часто у вихідні там бувають. У селі житловий будинок, що залишився від її батьків, вони рано пішли один за одним. Картоплі багато не садять, ще зелень, моркву та буряк, не сильно втомлюються на городах.

Марія любить квіти, і багато їх садить, навіть троянди у неї ростуть красиві, різні. Декоративні чагарники, клумби, альтанку поставили велику і навіть гамак поміж дерев. Одним словом, відпочивають після роботи на городі. А іноді приїжджають із друзями, смажать шашлик, веселощі можуть затягнутися до ранку.

Влітку іноді їдуть у відпустку на море, бувають і в Туреччині, але про своє село не забувають. Навіть якось Новий рік зустрічали тут із друзями. Ялинку просто на подвір’ї нарядили.

Степан любить свою дружину, вона добра, турботлива, дуже добре готує, іноді таку смакоту приготує, неможливо відірватися. Красуня, розумниця і є про що поговорити. Друзі та знайомі йому заздрять:

— Степане тримайся за свою Марію. Якщо що, більше не знайдеш такої. Є інші, є і красуні, і розумниці, але такої, як Марія більше нема. А господиня якась чудова і привітна!

Степан і сам знає, що йому дуже пощастило з дружиною, але ця його риса, не може він встояти перед симпатичною жінкою, а вони бувають і самі провокують. Тому що Степан красень, жінкам теж подобаються вродливі чоловіки. Життя є життя.

Якось приїхали Степан із Марією в село, донька вже доросла, одружена. Вирішили вони провести відпустку у селі. Минуло дні чотири, зайшов сусід Василь:

– Доброго вечора вам. Як живеться у нас в селі?

– Добрий, добре живеться, тільки комуарі дістають, доводиться намазувати на себе крем, так і рятуємось.

– А я прийшов попросити допомогти мені з сіном. Син мій занедужав, допомогти нема кому, ти вмієш косити траву, Степане?

– Ну, трохи можу, треба згадати, та потренуватися.

– Тоді поїхали завтра рано-вранці, як сонце встане. Ворушити сіно жінки будуть, а ми з тобою та з племінником моїм коситимемо.

– Добре, Василю, згоден я, вранці заходь, поїдемо на твоєму мотоциклі.

Увечері пізно приїхав Степан з Васелем, Марія побачила іх і руками сплеснула:

– Степане, та ти ж спікся на сонці.

– Ох, точно, зараз я в Нінки моєї сметани візьму, намазати треба, інакше спати не зможеш і вранці не встанеш, – заметушився Василь.

Марія кілька разів мазала сметаною, вона швидко вбиралася на спині, на плечах. Вранці він був червоненький, але хоч не так важко було. Знову поїхали із Василем. Три дні косили чоловіки сіно, потім складали в копиці. Закінчили всю роботу, а Степан вечорами кудись йшов:

– Степане ти куди пішов, сіно начебто закінчилося?

– Та ні, ще, я допомагаю сіно перевозити і на сіновал складати, – відповів він.

А Марія відпочивала, копалася у грядках, квіти поливала, огірочки збирала. Тут зайшла до неї Ніна, дружина Василя:

– Привіт дорогі сусіди, я пирогів напекла, приходь Марія з чоловіком, нагодую вас. Степан молодець, допоміг нам із сіном. Клич його і приходьте, – я вже чайник поставила.

– А Степана немає, він же вам допомагає, сіно складають з Василем, так він сказав.

– Так Василь мій вдома, сидить і їсть пироги. З сіном вже скінчили, сіно давно на місці. Ну приходь одна, прийде твій Степан, куди ж йому тут в селі подітися?

Марія пішла разом із Ніною, пили чай, їли смачні та пишні пироги. Василь наївся і пішов у хату. А Ніна з Марією довго ще сиділи, тепло, пахне сіном свіжим, тиша.

Коли прийшла додому, Степан вже був дома і спав. Марія тихенько навшпиньки, щоб не розбудити чоловіка пробралася в іншу кімнату і заснула. Вранці вона розповідала які смачні пироги у Ніни, вона і йому принесла. Пили чай, потім займалися хто чим. Степан ганок ремонтував, а надвечір знову зібрався йти.

– А сьогодні ти куди? – спитала насторожено дружина.

– Як, куди, треба ще в інших сусідів сіно сховати на сіновал, попросив мене Микола, не можу відмовити.

– А чому ввечері, зазвичай, вдень це роблять, напевно? – здивовано питала Марія.

– Вдень жарко, душно, а зараз прохолодно, ну гаразд, я пішов.

Марія сиділа одна, стало сумно, вирішила сходити до Ніни, та у дворі мила трилітрові банки, вже закінчувала:

– Аааа, Марійко, проходь. А де твій Степан, чого він до нас не заходить? Сподобалися йому мої пироги?

– Сподобалися, а він знову пішов якесь сіно на сіновал закидати до Миколи, до того сусіда.

Ніна насторожилася:

– Щось не те ти кажеш, жіночко, до якого Миколи, у нього й хазяйства то немає. Зараз я піду до них, а хочеш пішли разом.

Степана, звичайно, там не було. Він ще першого дня, коли допомагав Василю, побачив Ганну, сільську красуню, родичку Василя. Вона фельдшером працює в селі, незаміжня, але видна жінка, чоловікам не завжди відмовляє. А вже красеню Степану, як відмовити?

– Стій тут, я зараз все дізнаюся, – сказала Ніна і зайшла до Миколи на подвір’я.

Вийшла хвилин через п’ять, хитаючи головою:

– Степан твій у Ганни, по селі вже слух пройшов. Якщо хочеш знати, де живе, а он на тому кінці крайній будинок. Аж надто гарний твій Степан, як ти живеш з ним? Від жінок, мабуть, спокою немає?

Вирушила Марія до хати Ганни, підійшла тихо, зазирнула у відчинені двері, а вони сидять обійнявшись, як два голубки, і про щось розмовляють, сміються.

Метнулася Марія до хвіртки, роздумуючи, що ж робити? Побачила високу кропиву біля паркану, взяла пучок,, залетіла в будинок і давай до чоловіка. Степан був без сорочки, ще й намагався собою прикрити Ганну, але дружина справилася з цим. Марія викинула віник і вибігла геть зі сльозами. Селом намагалася йти спокійно, але її ледве трималася.

Забігла у двір, випила води, і сіла на лаву з почуттям виконаного обов’язку, а сліз чомусь не було, образа тільки й роздратування. Прийшла Ніна, почала заспокоювати:

– Марія, заспокойся, ось випий чай. Ну, їх чоловіків. Буває у них така недуга. Тут не так він винен, як ця Ганна.

Коли стемніло, прийшов чоловік. Обидва мовчать, Марія чула, як він вночі повертався, охав і зітхав від зустрічі з кропивою. Наступного дня Марія зібралася їхати, а чоловік вибачався:

– Марійко, пробач моя солоденька, не знаю, що найшло, але ми просто сиділи, ти ж бачила. Ти в мене найкраще, пробач, я більше ніколи не дивитимусь на інших, обіцяю. Цілий день ходив по п’ятам, просив вибачення, а Марія дивилася на нього і раділа.

– Нехай переживає, хотів гострих відчуттів, от і отримав.

Пройшло вже багато часу з того часу, перестав Степан по жінкам ходити. Може став розсудливим, а може й кропива допомогла. Вибачила його дружина. Тепер Марія знає, як справитися з цією чоловічою недугою, свіжа кропива чудово допомагає.

І знову живуть тихо і спокійно, Степан любить свою дружину, дбає, в село на дачу їдуть, але за ворота він більше ні кроку. Займається справами, лежить у гамаку, та в телефон дивиться.

Зберегла сім’ю Марія, нелегко їй далося це, правду, кажуть, що сім’ю зберегти буває складно, але щасливо жити самій теж неможливо.