До цієї ситуації, яка склалася в нашій родині, я завжди вважала, що у нас дружна сім’я. Та, на жаль, виявилося, що для всіх моїх родичів гроші є важливішими за будь-які людські стосунки.

Почалася ця історія ще восени минулого року, коли захворів, а потім і практично зляг мій рідний дядько, брат моєї мами. Він розлучений давно, і своїх дітей у нього немає. Зате, у дядька є непогана однокімнатна квартира, яка і стала предметом розбрату в нашій родині.

Оскільки дядько потребував постійного догляду, потрібно було, щоб або хто пішов жити до нього, або забрав дядька до себе. У нашій невеликій, але “дуже дружній” сім’ї почалися суперечки з приводу того, з ким він має залишитися. Хоча всіх більше хвилювало питання, чия квартира буде.

Моя тітка, мамина старша сестра, відразу запропонувала відправити хворого брата в спеціальний будинок для літніх людей, а його житло продати. Але ніхто не підтримав її ідеї.

Діти тітки, мої двоюрідні брати, сказали, що нам треба скинутися, і найняти доглядальницю дядькові, але за це він має уже зараз переписати квартиру на них двох.

Цікаво виходить – на доглядальницю скидаємося ми усі разом, а квартира лише їм. На такий варіант вже я не погодилася.

Ми довго радилися, що робити, але нічого путнього придумати не могли. Тітка і брати хотіли лише квартири, а на долю хворого дядька їм було байдуже. Вони не хотіли доглядати його, проте гроші готові були отримати.

Моя мама зараз на заробітках в Греції, але коли почула, що сталося з її братом, то відразу приїхала, як він зліг. Надовго залишатися вдома вона не може, тому приїхала лише для того, щоб вирішити це питання. Мама знайшла жінку, яка погодилася за гроші доглядати її брата. Також мама відразу відвезла дядька в лікарню, і оплатила все лікування, хоча лікарі їй і сказали, що надії на одужання, на жаль, мало.

Прожив дядько ще пів року, а коли його не стало, то виявилося, що він свою квартиру за заповітом залишив моїй мамі. Звичайно, тітка і її сини з цим не погоджуються, і кажуть, що будуть судитися з нами.

Але ж вони за ці пів року жодною гривнею не допомогли, навіть не спитали, чи треба щось дядькові, бо сподівалися, що ми з мамою все зробимо, а вони вже підійдуть, коли квартиру треба буде продавати і гроші ділити.

Ось тільки вийшло, що за дядьком доглядали тільки ми. А родичі ображаються на нас, і готують позов. Мабуть, вони хотіли собі грошей, а нам дядька. Не по-людськи якось виходить. Мама моя переживає, телефонує мені з Греції щодня, каже, може то і справді з сестрою квартирою братовою поділитися, але я проти, бо вважаю, що тітка разом з своїми синами не заслужили на цю спадщину.

Ну хіба я не права?

Джерело