Під час недавнього візиту до села дитинства я помітив зневажливе ставлення місцевих жителів до людини на ім’я Володимир. Його називали “торгашем” і “спекулянтом”, і він піддавався різкій критиці.

Цікавлячись, я спробував зрозуміти, чому про нього так погано відгукуються. Володимир, єдиний мешканець села, який працює у райцентрі, став незамінною фігурою, коли у селі перестав працювати продуктовий магазин. Він добровільно приносив хліб та крупи для мешканців села, ніколи не стягуючи платню за свої послуги.

Вийшовши на пенсію, Володимир відремонтував стару крамницю та зайнявся торгівлею, щоб забезпечити постійний приплив свіжого хліба.

Рано-вранці він їздив у далеку пекарню, ледве покриваючи витрати на паливо за рахунок невеликого прибутку. У магазині, який утримувався в чистоті та яким керувала молода вдова, мешканці села могли купити товари першої потреби.

Крім того, Володимир відкрив у селі олійницю, надавши таку необхідну послугу місцевим жителям, які раніше продавали своє насіння практично за безцінь.

Він отримував невеликий прибуток, але був чесним та справедливим у своїх справах, ніколи не експлуатуючи мешканців села. Важливо, що він вирішив не продавати алкоголь у своєму магазині, визнаючи, що у селі існує проблема алкоголізму.

Це рішення контрастувало з діями деяких місцевих жінок, які продавали самогон, але не вважали себе “торгашками” або “спекулянтами”. Незважаючи на його внесок, звинувачення бабусь видалися мені необґрунтованими.

Зусилля Володимира щодо підтримки громади, особливо за відсутності продуктового магазину та при чесній роботі на олійниці, свідчили про його прагнення до благополуччя села та спростовували негативне сприйняття.

КІНЕЦЬ.