Донька мене дуже образила своїм вчинком, я навіть не знаю, як правильно себе повести в цій ситуації. Вона заміж виходить, і запросила на весілля свого батька, хоча знала, що мені це буде дуже неприємно. Справа в тому, що мій колишній чоловік ніякої участі у вихованні доньки не приймав, його просто не було в нашому житті, а тепер з’явився, та ще й хоче зайняти почесне місце.

Мене зрозуміють ті жінки, які, як і я, ростили дітей самі. Мій чоловік зник з нашого життя, коли доньці було всього 2 роки. Мене відразу попереджали, що не буде мені з ним щастя, але я була закохана, і вірила, що все обов’язково налагодиться.

У нас і справді все було добре, поки я не народила дитину. Чоловіка наче підмінили, він став дратівливим, з дитиною мені не допомагав, пізно приходив додому. Грошей нам теж не вистачало, я сиділа в декреті, а чоловік виділяв мені мізер лише на найнеобхідніше.

Коли я пробувала говорити з чоловіком, пояснювати, що так не можна, що мені важко, то він мені прямо сказав, що якщо мені щось не подобається, то я можу йти, мовляв, мене ніхто не тримає.

Зрештою, я не витримала і подала на розлучення. Я більше не мала сил це терпіти. Ми жили впрогододь, у мене нічого не було свого, я все мала в чоловіка випрошувати. Тому я вирішила, що навіть заради дитини немає сенсу зберігати такий шлюб.

Чоловік був дуже здивований, що я першою подала на розлучення. Він вважав, що нікуди не подінусь, адже у мене на руках маленька дитина. До того ж, він знав, що йти мені нема куди. І взагалі думав, що в нас усе гаразд.

Коли він зрозумів, що я не жартую, то вирішив мені дитину не віддавати, і не тому, що йому була потрібна наша донечка, а тому, що мені хотів насолити. Та свекруха його вчасно напоумила, що він сам з малою дитиною не впорається, а вона допомагати не збирається. На цьому це питання і закрилося.

Чоловік виїхав з міста, навіть його мама не знала, де він. Аліменти він не платив, фінансово не допомагав. Зник з нашого життя на 22 роки, а тепер з’явився, і вирішив грати роль гарного батька.

Він спочатку доньку знайшов, нарозказував їй казок, як йому було важко без неї, як він сумував, і що це я забороняла їм бачитись, а донька у ці небилиці повірила. І тепер вона хоче, щоб в її житті був присутній батько. Мої аргументи про те, що його не було в найскладніші моменти, вона не приймає.

Донька не пам’ятає, як мені доводилося у всьому собі відмовляти, аби лише у неї було все необхідне. Я працювала на 2-х роботах, нічого собі не купувала ніколи, на відпочинок не їздила, і все це заради неї, в той час як її батько десь жив собі в своє задоволення.

Зараз ми готуємося до весілля. Майбутній зять мені подобається, він хороша людина. Я активно допомагаю їм у організації весілля з фінансового боку.

Нещодавно мені до рук потрапив список гостей. Коли я його переглянула, то аж присіла. Серед почесних гостей буде і мій колишній чоловік, він сидітиме за одним столом зі мною. І прийде не один, а з своїм новим сімейством. Він вже познайомив нашу доньку зі своєю дружиною та зведеними братами.

Я не розумію, чому дочка так робить. Він забув про неї, в її житті не брав участі, а вона все йому пробачила. Вважає, що він батько і має бути присутнім на весіллі. Але який це батько, якщо більше, ніж 20 років не згадував про неї? Мені дуже прикро від такої позиції дочки, вона мала б в цій ситуації хоча б порадитися зі мною, спитати моєї думки.

Ну хіба я не права?

Джерело