Після того, як не стало її коханого чоловіка, Олена цілих п’ять років не дивилася у бік інших чоловіків…

-Оленко, ну, що ти таке робиш? – казали подруги.

– Ти дуже гарна жінка, ну, не можна отак сидіти і ніде не показуватися. Така красуня просто створена для кохання!

Що правда, то правда. Гарна брюнетка з карими очима подобалася не тільки старшим, а й молодим чоловікам, які за віком підходили, швидше, її старшій дочці Жанні, а то й молодшій Юлі…

В Олени було дві дочки. Старшій, Жанні, було двадцять вісім років і вона була одружена з юристом. У Жанни було двоє дітей – пʼятирічний Максим і трирічна Даринка.

Молодша дочка, Юля навчалася у одинадцятому класі. Вона народилася, коли Олені було вже за тридцять.

Олена з чоловіком Дмитром всіляко балували молодшу, і ось він, результат – Юля виросла дуже примхливою і балуваною дівчиною.

Коли не стало батька, дівчина раптом почала керувати всім, що робить матір.

Куди пішла Олена, з ким, у скільки повернеться – словом, Юлія хотіла знати все.

-Навіщо тобі це? – дивувалися подруги.

– Мати гуляє, то тобі, навпаки, свобода!

На це запитання у Юлі не було відповіді. Але дівчина почувала себе спокійно, коли мама вдома і, отже, у її розпорядженні.

Якось Олена прийшла додому з букетом троянд.

Юля ахнула.

-Це що ще таке!? – здивувалась дівчина.

– Колеги подарували?

-Ні, – раптом сказала Олена.

– Шанувальник. Правда, давній…

Юля не знала, що й сказати.

Три дні тому машина Олени раптом зламалася.

-Та що ж це таке? – плакала вона біля авто.

Добре, що одна хороша людина дотягла її до автосервісу.

А коли вона зайшла всередину, то застигла від здивування.

Власником автосервісу був Юрій Васильович, перше кохання Олени!

Пам’ять нагадала їй поцілунки на випускному, їхню першу ніч і зізнання у вічному коханні, яких вони не дотримались…

Юрко поїхав на заробітки, а звідти приїхав із вагітною нареченою.

Олена образилася, а потім познайомилася з Дмитром. Вона вийшла за нього заміж, і шлюб виявився щасливим. Тільки от її Дмитрика більше немає…

Цікаво, а як склалося життя у Юрія?

Звичайно, тепер це вже був не той молодий хлопець із задерикуваною усмішкою, а солідний дядько п’ятдесяти років, але Олена його одразу впізнала. Посмішка і вираз очей залишилися ті ж самі.

-Ох, які ми серйозні! – удавано похитала головою Олена.

Юрій спочатку здивовано глянув на неї, але потім радісно вигукнув:

-Оленка?!

-Ага, – відповіла вона. – Це я! Подивитеся мою машину?

-Ну звісно! Зараз хлопці подивляться, а ми з тобою поп’ємо кави. Згідна?

-Чудово!

Олена була щиро рада зустрітися з Юрієм.

-Значить, у тебе чоловік, діти і таке інше? – запитав Юрій.

-Чоловіка не стало п’ять років тому, – зітхнула Олена.

– Залишилися я і дві дочки. Крім того, я двічі бабуся.

-Чудово! – схвально сказав Юрій.

– А я теж овдовів. Щоправда, два роки тому. Заслабла була моя Ніночка і от так…

-Мені дуже шкода, – зітхнула Олена.

– А діти є?

-Так, донько Ольга, їй двадцять девʼять років.

-На рік старша за мою старшу доньку Жанну, – зауважила Олена. – А онуки є?

-Ні, Ольга робить кар’єру. Чоловік є, заміж кличе, але вона поки що не поспішає.

-Теж нормально.

Олена і її шкільний коханий обмінялися номерами телефонів.

А коли вони зустрілися, то Юрій повів її в ресторан при готелі.

А потім був затишний номер, ігристе і розуміння, що це сама доля звела їх в тому автосервісі…

Їхні зустрічі тривали вже тиждень й Олена почувала себе двадцятирічною дівчиною. Друзі і співробітники компанії, в якій вона працювала, відзначили, як Олена подобрішала. А коли вона сказала, що має роман, то щиро пораділи.

-Нарешті, ти згадала, що ти жінка! – схвально сказала подруга Ганна. – Чоловік хоч хороший?

-Хороший! – зі щасливою усмішкою на обличчі вигукнула Олена.

Тільки молодша дочка, схоже, була чимось незадоволена.

-Залицяльник? – нахмурилася Юля. – Мамо, прокинься, у тебе двоє онуків! Ну які можуть бути залицяльники?

-Думаєш? – похнюпилася мати. – На твою думку, я вже стара?

-Я цього не сказала. Але всьому свій час!

Наступного дня Юля обговорювала ситуацію зі своєю шкільною подругою Ритою.

-Ти що дійсно сказала таке матері? – здивувалася та.

– До речі, твоя мама – дуже цікава жінка. Та якби я не знала, що їй пʼятдесят, нізащо не повірила б! Мені мама говорила, що на зборах вона анітрохи не виділяється серед решти мам. А багатьом, між іншим, ще й сорока немає!

Зараз Юля відчувала гордість за свою гарну, молоду матір, але їй не хотілося, щоб у житті Олени з’явився чоловік. Це її мама, і крапка!

-Тільки про себе ти думаєш, Юлько! Моїй бабусі за шістдесят, то вона торік їздила в санаторій, і там познайомилася з чоловіком. Це все забобони, що у такому віці кохання не потрібне!

Але Юля не хотіла слухати свою подругу. Вона думала:

-Або я, або цей мужик!

…Олена збиралася на побачення з Юрієм. Вона пішла у ванну посушити волосся.

Раптом задзвонив її телефон, який лежав на кухні. Олена не почула дзвінка через гуркіт фену.

І тут Юля, не зволікаючи, взяла телефон матері.

-Доброго дня, – сказала вона у слухавку. – Ааа це ви Юрій… Ой, а мама просила передати, що вона заслабла, і нікуди не піде сьогодні…

-Хм, дивно, – відповів чоловік. – Нуу, тоді дякую, що попередили…

-Нема за що.

…Олена радісна у гарній сукні, під’їхала до місця зустрічі з Юрієм.

Але його там не було… Вона зачекала п’ятнадцять хвилин, але коханий так і не прийшов.

-Може, в нього щось трапилося? – подумала Олена і вирішила зателефонувати йому.

Але тут раптом їй подзвонила Юля.

-Так, доню?

-Мамо, а ти скоро будеш?

-Не знаю, – відповіла вона сумним голосом.

-Щось трапилося?

-Юрій не прийшов, – зітхнула вона.

-Може, ти переплутала час?

-Смієшся? Я так чекала на цю зустріч…

Олена мало не плакала. Юлі стало навіть шкода матір, але вона подумала:

-Нічого, скоро вона його забуде!

-Тільки не надумай дзвонити йому, – сказала Юлія. – Не гідно це! Напевно з якоюсь молоденькою розважається, а ти стоїш і чекаєш.

У це Олені не хотілося вірити, але Юрій і справді не прийшов. І вона сіла в машину та й поїхала в бік будинку.

-Так! – подумки вигукнула Юля, почувши звук повороту ключа в дверному замку.

Але ж треба закріпити успіх. Адже мама і цей, як його, Юрій, можуть зідзвонитися, і її план розкриється!

…Олена сиділа на роботі, як раптом їй на телефон прийшло повідомлення. Номер був незнайомий.

Вона відкрила його і не повірила своїм очам! Повідомлення було від її коханого Юрія.

“Олено, мені було з тобою добре, але все колись закінчується. Я зустрів іншу жінку. Вибач, що не сказав тобі одразу… Юрій.»

Олена не розуміла, що відбувається.

-Ах он воно як значить! – подумала Олена. – Так ось чому він не прийшов. – Дитячий садок якийсь! Міг би і одразу сказати…

Олена не знала, що це повідомлення надіслала Юля. Та згодом все стало на свої місця…

Олена прийшла додому втомлена.

-Стомилася? – запитала Юлія.

-Стомилася, – зітхнула Олена.

-Щось ти якась сумна. Це через того чоловіка? Не варто переживати! Я тобі одразу казала, що він тобі не підходить. Зате у тебе є ми з Жанною і внуки!

-Нагадуєш мені зайвий раз про вік? – з гіркою усмішкою запитала Олена.

-Ні, ну чому ж…

-Я пам’ятаю, пам’ятаю, – зупинила її мама. – Усьому свій час, так? Щось я втомилася. Ляжу раніше…

Юрій зайшов у соцмережу і вирішив написати Олені.

Яке ж було його здивування, коли він зрозумів, що не може цього зробити. Олена заборонила…

-Так ось вона, як заслабла, – подумав Юрій. – Тільки ось чому не могла сказати по-людськи, що не хоче зустрічатися?

Наступного дня була субота, і Юля вирішила відвідати сестру Жанну. Вона любила племінників, тому любила бувати у них.

-Як мама? – поцікавилася сестра.

-Мама закохалася на старості років, уявляєш? Тільки яке може бути кохання у її віці? У неї ж онуки! Ну, а я чекаю.

Поки вона сушила волосся, подзвонив цей її Юрій. Я й відповіла, що мама заслабла і вона не прийде. Вона прийшла, та ось тільки його там не було! – засміялася Юля.

-Ти що зробила?! – запитала Жанна голосом, який не віщував нічого доброго. – Юля, ти вже зовсім, так?

-Ну а чого вона…

-Чого вона? Хоче знайти своє щастя, ти хотіла сказати? А ти замість того, щоб порадіти за маму, яка п’ять років була одна, отаке виробляєш!

Юлія мовчала.

-Ти що робиш? Мине кілька років, ти вийдеш заміж, а мама залишиться одна! Розумієш, одна? Так, ти зараз скажеш, що вона має нас і внуків, але в нас своє життя!

І якщо ти думаєш, що мама тільки й мріє про те, щоб вдень і вночі няньчити онуків, то ти помиляєшся. Жінка потребує любові у будь-якому віці, хоч у двадцять, хоч у шістдесят! І тепер уяви, що зараз у мами на душі.

А до Юлі, нарешті, дійшло, що вона наробила.

-Що ж робити? – тихо запитала дівчина.

-Відповідь очевидна. Зізнатися.

-Щось незручно…

-А таке робити було зручно? Добре, – зглянулася сестра. – Я поїду з тобою. Зараз зберу дітей і їдемо.

-Ти ще не все знаєш, – вирішила Юля розповідати до кінця. І вона розповіла про повідомлення.

-Яка ж ти ще дитина! – похитала головою Жанна.

На Олену було сумно дивитися. Вона раптом постаріла років на десять. Її не тішили навіть онуки.

-Мамо, – зібравшись із духом почала Юлія. – Я хочу тобі в чомусь зізнатися…

-Ну що ж ти в мене така? – ласкаво сказала Олена, дослухавши розповідь Юлі. – Ну, навіщо ти це зробила?

-Мені здавалося, що якщо в тебе з’явиться чоловік, то я тобі стану не потрібна, – опустивши голову, відповіла дочка.

-Як це ти мені не потрібна? Ти ж моя донечка! Я вас усіх люблю! Але я хочу бути щасливою, як жінка…

-Вінчаються Юрій та Олена, – урочисто говорив священик. – Благослови шлюб цей і подай мирне життя.

-Як гарно, – зітхнула Юля, коли таїнство вінчання добігло кінця. – Я теж хочу вінчатися у церкві!

-Ваша мама – справжня красуня! – сказала Ольга, дочка Юрія. – Так молодо виглядає. Хотіла б я в її роки виглядати так само.

-Ну, твій старий теж нічого! – засміялася Жанна. – Імпозантний наречений. Взагалі, вони – дуже гарна пара.

-Це так! – погодилася Оля зі зведеною сестрою.

Коли молодята вийшли з церкви, всі розсілися по машинах і поїхали в ресторан святкувати весілля.

Олена із задоволенням оглянула всіх присутніх і подумала:

-Як же здорово, коли навколо тебе стільки рідних людей, які щиро бажають тобі щастя!

Зріла наречена думала про те, що скільки б їм з Юрієм не було відпущено, тепер вони неодмінно будуть щасливі.

Роздуми Олени зупинили вигуки “Гірко!” і веселий голос того, чиєю дружиною вона нещодавно стала перед Богом:

-Про що це ми замислилися? Народ вимагає подружнього поцілунку!

Молодята встали і під невтомні крики “Гірко!” вперше поцілували один одного, вже як чоловік і дружина.

-А чому бабуся і Юра цілуються? – раптом запитав Максимчик.

-Тому що вони одружилися, і треба, щоб наречений із нареченою цілувалися, – пояснив батько.

-І ти так само цілував маму? – округлив очі малюк.

-Цілував, – усміхнувся Володимир.

-Тоді я завтра в садку теж одружуся з Катрусею.

Батьки та всі, хто сидів поруч із ними дружно розсміялися.

-Що й казати, будь який вік підходить для кохання, – з усмішкою підсумувала Жанна…