На свій ювілей Наталія вирішила зробити сімейству сюрприз. Вона запросила колишнього чоловіка на свято. І натякнула, що не проти, якщо він прийде не один, а з молодою дружиною.

— Що нам ділити? Мій син спілкується з ним, йому буде приємно, що батько прийде мене привітати, – сказала Наталя подрузі Варварі. Варвара не розуміла, навіщо так принижуватися перед колишнім чоловіком, але Наталя тільки махнула рукою. Вона вже не злилася на чоловіка і жила на втіху.

Три роки тому Петро Кирилович пішов від Наталії, оголосивши їй, що більше не може приховувати від неї правду.

– У мого бухгалтера, Каріни, буде дитина, – заявив він, повернувшись додому під ранок.

– Вітаю. І що? У декрет піде? Потрібно нового бухгалтера шукати? — Наталя зобразила здивований вираз обличчя. Вона старанно вдавала, що нічого не відбувається. Можливо, хотіла зберегти сім’ю, а можливо, не хотіла скандалів.

– Каріна вагітна від мене. Я батько, — Петро Кирилович закотив очі. Він дивувався, як може Наталя у сорок сім років бути такою наївною.

Невже вона не розуміла, що він уже давно жив на дві сімʼї

– Отже, розлучення? — тихо спитала Наталя.

— Отже, так.

Розлучилися без скандалів, хоча Петро Кирилович одразу сказав:

— Сашко вже дорослий, я його забезпечив усім. А нам із Каріною, молодим батькам, дуже потрібні гроші. Тож вибач, Наталя… але машину та квартиру я забираю. У тебе є своя квартира, висели орендарів та живи там.

Наталі було дуже прикро за такі слова, але вона була жінкою самостійною та дуже добре заробляла. Оренда квартири була для неї не єдиним прибутком, і вона нічого не втратила, повернувшись до будинку, де виросла.

Син якось стримано відреагував на розлучення батьків. Він навіть став на захист батька. Певне, спрацювала чоловіча солідарність. Сашко і сам заробляв непогано, від батьків не залежав і вже кілька років був одружений, причому Наталя припускала, що він походжав ліворуч.

Його дружина ставилася до цього філософськи. Їй було важливо, що Сашко утримує її та їхню дитину, до того ж Олександр встигав гуляти так, що про це ніхто не дізнався. Його уваги та ласки вистачало на всіх. Усі були задоволені.

— Ми, чоловіки, не можемо бути із однією жінкою. Природа у нас така, мам… так що ти на батька не гнівайся.

Наталя знизала плечима і змирилася. Вона зробила ремонт та почала жити так, як не жила у шлюбі.

Робила, що хотіла, записалася на фітнес, оновила гардероб, зробила кілька косметологічних процедур. До ювілею її не впізнали подруги.

— Ну ти, Наталка, даєш! Чоловік пішов, а ти не журишся, а стаєш кращою! Тобі наче тридцять виповнюється, а не п’ятдесят! — і це було сказано з такою заздрістю, що Наталя зрозуміла, що комплімент був сказаний від щирого серця і вона справді погарнішала.

Наталя примружилася, натякаючи, що це ще не всі новини.

— Мужика завела, от почекайте, познайомить нас, — пліткували подруги.

– Все може бути. А що, завидно вам? – Влізла Варвара.

– Ні просто цікаво. Чого це вона вся така… квітуча.

І справді, на ювілей Наталя прийшла не одна. Поруч із нею був красень Дмитро.

— Син прийшов із другом, так? — спитав Петро Кирилович, підійшовши до дружини.

— Ні, це мій хлопець.

— А чи не надто молодий?

– А тобі не все одно? Ти ж не дуже старий для Карини.

Відповісти Петро Кирилович не встиг, Дмитро підійшов до них і обійняв Наталю. На вигляд йому було близько тридцяти. Наталя справді погарнішала і помолодшала, різниця у віці була видна, але не настільки, щоб обурюватись та засуджувати її вибір.

Але Петра Кириловича настільки зачепила ця пара, що весь ювілей дружини він сидів і сердився. І при будь-якій нагоді згадував, скільки років іменинниці, ніби бажаючи її зачепити.

Але Наталя не піддавалася на провокації.

— Знаєте, дорогі мої, я сьогодні стала старша на рік. У мене дорослий син, чудовий онук, свій бізнес та чудовий життєвий досвід. Я можу сказати, що ні про що не шкодую. І саме у цьому віці зрозуміла, що життя лише починається. Ми з Дімою любимо один одного і…

Вона віддала мікрофон йому.

– І хочемо одружитися, – сказав він, а потім вийняв з кишені коробочку з обручкою.

Наталя із задоволенням прийняла подарунок та відповіла йому «так».

Гості поплескали, але багато хто почав перешіптуватися. Особливо пихкав Петро Кирилович, щось обговорюючи з дружиною. Каріна за три роки трохи розповніла і вже не була такою красунею, як до заміжжя та пологів. Їхня дитина росла дуже розпещеною і неспокійною.

Він не давав «молодим» батькам жодної хвилини спокою. Це позначилося з їхньої «обличчі» у сенсі. Петро змарнів і став нервовим, та й Каріна виглядала як втомлена матуся.

Але Наталі було однаково. Вона раділа за себе, відчуваючи щасливе життя. У душі вона не почувала себе «ювіляркою, якій стукнуло пʼятдесят», вона відчувала себе молодою та квітучою. Так воно, втім, було.

Коли гості розійшлися, до Наталі підійшов син. Перед цим він довго шепотів із батьком і був не дуже задоволений маминою заявою.

– Ти не погарячкувала, мам?

– Ти про що, Сашко?

– Про весілля. Він же… альфонс! Ти на нього глянь! Молодий, гарний…

— Я думала, що ти любиш мене.

– Звичайно люблю!

— Тоді чому ти не радий, що в мене молодий та гарний чоловік? Я по-твоєму гідна старого сморчка?

— Ну… ні, — Сашко трохи зніяковів. — Де його знайшла?

– На фітнесі. Тренер мій, — хмикнула Наталя. Вона передбачала, що ця розмова відбудеться.

– Ти в своєму розумі? Він тебе обдурить!

— Ну, а твоя якась біда? Не тобі ж із ним жити.

— Я хвилююся за тебе.

— Саша, миленький… живи своїм життям, а мама доросла, сама вирішить, що їй робити.

Олександр знизав плечима і поїхав. Він сам не розумів, чому розлютився на матір, мабуть, причина була у розмові з батьком. Петро Кирилович надто накрутив його проти Дмитра.

Подруги теж засуджували Наталію. Дехто навіть перестав із нею спілкуватися. Але Наталі було однаково. Вона зрозуміла одне: вік – це лише цифри у паспорті. Вона була дорослою і жінкою, що відбулася, яка могла дозволити собі все.

А Дмитро, якщо і був альфонсом, то дуже вмілим. Дбайливим, уважним і виконував усі її забаганки та бажання. Він непогано заробляв, працюючи тренером, але Наталя не розраховувала на його гроші. У неї був свій дохід, і вони жили ні в чому не потребуючи.

Багато подорожували, вечеряли у ресторанах та займалися тим, чим хотіли. Наталя не вважала, що це соромно, але про всяк випадок перед весіллям підписала з чоловіком шлюбний контракт.

Дмитро отримав за дружину досвідчену, гарну і заможну дружину, позбавивши себе необхідності працювати і утримувати молоду дружину. Він не мав мети народити дітей або побудувати карколомну кар’єру. Його цілком влаштовувало таке життя.

А Наталя отримала молодого, красивого та приємного у спілкуванні Діму. Всі були щасливі. Тільки Петро Кирилович постійно згадував про колишню дружину з ворожістю. Не міг упокоритися з тим, що і в неї з’явилося право на особисте щастя після розлучення.

КІНЕЦЬ.