Колись давно, ще у студентські роки, була в мене дівчина Ксенія. Любив я її пристрасно, а втратив через дурість. В подробиці вдаватися не буду – треба менше пити та не говорити дурощі.

І хто б міг подумати, що через багато років доля нас зведе знову, та так тісно, що я як рідного прийму її сина від першого шлюбу.
Отже, поки ми були в розлуці Ксеня вийшла заміж, в неї з’явився син і вона розлучилася, відсудивши у колишнього чоловіка пів квартири.

Незабаром після її сімейних розбирань ми випадково зустрілися у кав’ярні. Розговорилися, потім погуляли кілька разів, ну а потім, окрилені почуттями, що спалахнули знову, вирушили під вінець.

Єдине, чого я боявся, так це те, що її чотирирічний син Рома мене не прийме і не визнає, буде цуратися і стане чужою людиною. Ви скажете, що це нісенітниця і значення ніякого це не має. Але мені з цим хлопцем жити під одним дахом!

Спочатку все йшло гладко, і я розслабився. Хлопчик ставився до мене чудово – ми з ним грали, читали, гуляли, навіть намагалися вчити англійську. Ксеня дивилася на нашу ідилію і натішитися не могла.

А потім усе зламалося. В один день. Рома прийшов із садка, подивився на мене з неприхованою злістю, і почав лаятись.

– Не підходь до мене, ти мені не тато! – хлопець закричав, як тільки я спробував наблизитися до нього.

– Ну, не тато, гаразд. Навіщо так поводиться?

– Бо ти не тато! Не тато!

У хлопця з очей полилися сльози, він кинувся на руки до розгубленої Ксені, а я сів на диван і почав думати, напружено і зі скрипом мізків. Чому раптом з дитиною відбулися такі зміни, що тепер із цим робити та хто її налаштував проти мене?

З останнім, зрештою, все було зрозуміло – Галина Василівна, бабуся Ромки за рідним батьком. Вона мене зненавиділа відразу, як побачила, і вона ж того дня забирала хлопця з дитячого садка.

Сяк-так дружина поклала малюка спати, і у нас з нею відбулася серйозна розмова. Як з’ясувалося, вона теж була в повному шоку і не розуміла, що сталося. Вирішили зустрітися зі старенькою і прояснити ситуацію. Відкладати неприємну розмову не стали, призначили їй зустріч наступного дня.

Галина Василівна дуже запізнилася – ми з Ксенею майже годину просиділи в машині, чекаючи на неї, а з’явившись, старенька навіть не просила вибачення. Просто плюхнулася на сидіння і мовчки дивилася на мене.

– Навіщо ви налаштовуєте проти мене хлопчика? – я вирішив не затягувати та одразу перейшов до справи.

– Нічого я не налаштовую. Він сам тебе ненавидить. Так учора й сказав!

– А що саме сказав?

– Я не пам’ятаю. Та і яка тобі різниця. Це мій онук, до тебе він жодного стосунку не має! Щоб я більше не чула, що він тебе називає татом!

З цими словами Галина Василівна вийшла з машини та розчинилася у вечірніх сутінках. Я, звичайно, очікував розмови продуктивнішої, нема чого сказати…

Вирішили з Ксенею дізнатись правду від Ромки, хоч сумнівалися в успіху – бабусю хлопець не тільки любив, а й боявся, суворою вона була.

Напрочуд пасинок розколовся відразу. Виявляється, незадовго до цих подій він випадково почув, як ми із дружиною обговорювали перспективу появи спільної дитини.

Думали, що він давно спить, і мріяли на кухні, що в нас з’явиться син чи донька, що ми будемо щасливі…

Рома ці думки з дитячою безпосередністю доніс це до Галини Василівни, а та вирішила скористатися ситуацією. Старенька наспівала хлопчику, що як тільки у нас з Ксенею хтось з’явиться, ми повністю від нього відвернемося і він стане мало не сиротою.

Ну а щоб цьому запобігти… правильно, Ромі треба було вижити мене з дому. Так і сказала. За вечір кілька разів повторила, що я йому не тато, слухатись мене не треба і дружити зі мною теж небажано.

Ми не стали це терпіти. Подзвонили Галині Василівні та висловили все, що про неї думаємо, пообіцявши більше ніколи не підпускати її до онука. Та лише посміялася у відповідь – сказала, що все одно нас розлучить і ми щасливі не будемо.

Не знаю, що робити далі. З одного боку, можна просто пустити ситуацію на самоплив – не вб’є вона нас, зрештою. З іншого боку, мені страшно за свою сім’ю. Хто знає, що ще прийде на думку цій злобній і хитрій старій!

КІНЕЦЬ.