Ми живемо удвох із мамою. Ми маємо величезну трикімнатну квартиру, яка належала батькові ще до шлюбу. Тато пішов із сім’ї, але квартиру переписав на мене. І ось тепер через цю власність у нас з мамою розпочався скандал.

Річ у тому, що я вирішив одружитися. З моєю нареченою Вікторією ми зустрічаємося вже пів року. І ми вирішили: чого зволікати? Розпишемося, зіграємо весілля, а житимемо поки що в мене, з моєю мамою, поки на власне житло не накопичимо. Добре, що площа дозволяє.

Але моїй мамі Віка чомусь одразу не сподобалася. Напевно, вона розраховувала, що я знайду забезпечену дівчину, з власним житлом. А моя наречена родом із маленького містечка. Сюди вона приїхала вчитися, ну ми з нею познайомилися та покохали одне одного.

Запросив я Віку до нас, обговорити майбутнє весілля та подальше життя. І мама її з такої нагоди приїхала — моя майбутня теща. Посиділи ми трошки за столом, а потім я вирішив, що настав час приступати до глобального обговорення.

Щодо весілля, то ні в кого жодних питань не було. Ми вирішили, що запросимо найближчих родичів, а потім поїдемо у весільну подорож. Мама, правда, висловилася, що треба влаштувати пишну урочистість, але ми обіцяли подумати.

– А жити де ви будете? – Запитала мама.

– Поки що у нас, — відповів я.

– Що означає «у нас»? — здивовано підняла брови мама.

– А в мене ти спитав? Я взагалі проти!

Я здивувався. Ніяк не очікував такого повороту.

– Мам, але ж у нас трикімнатна квартира, місця всім вистачить. Та й тимчасово це, поки ми на власну квартиру не накопичимо. Віка вже відкладає.

– А ти міг би дружину і з квартирою знайти, — відповідає мені мама.

– А то береш дружину без кола без двору, а мати, значить, має тулитися з нею під одним дахом!

Прямо так і сказала – не посоромилася майбутньої невістки та свахи! Я бачив, як Віка та її мама просто закипають від образи та злості. Та й сам я дуже образився.

– Мамо, за законом це моя квартира. Тато залишив її мені, і ми житимемо тут з моєю дружиною. А тебе ніхто не виганяє. Ми, як тільки встанемо на ноги, купимо своє житло та переїдемо.

Напевно, я погарячкував, що так сказав, але обставини змусили. А мама просто побіліла вся.

– Антоне, та як ти смієш? Значить, твоя квартира?

В кімнаті повисла дзвінка тиша. Я відчував, як літають блискавки між майбутніми родичами. З одного боку – мама, яка не бажає поступитися своїм комфортом і пустити невістку на житлоплощу, з іншого боку – наречена з майбутньою тещею, які знають, що у зятя є житло, але йому з дружиною в ньому відмовляють.

А мама розійшлася ще більше.

– Отже, так, — сказала вона, як відрізала. – Весілля не буде! Я тебе на світ привела, вигодувала, виховала, а ти мене квартирою дорікаєш? Твій тато — негідник, що так зробив. І мені тепер на старості років замість того, щоб спокоєм насолоджуватися, доведеться впустити у квартиру невідомо кого? А діти у вас підуть, то це шум-гам постійний! Ну вже ні! Вибирай: або рідна мати, або ця…

Я не знав, що відповісти на таку тираду рідної людини. Ми з Вікою та її мамою пішли. Вийшли з під’їзду, я сів на лавочку та обхопив голову руками.

– Ось що я наробив! — голосив я. — Зустрілися весілля обговорити та де будемо жити, нічого не вирішили, тільки посварилися між собою!

Майбутня теща спробувала щось сказати, але моя Віка відправила її погуляти, а сама обняла мене і почала заспокоювати. Вона розуміла, що моя мама не права, але все-таки вона для мене рідна людина.

– А може, тобі з татом поговорити? – порадила вона. – Можливо, він щось слушне підкаже?

Так я й зробив. Увечері зачинився у своїй кімнаті та зателефонував батькові.

– Тату, мені потрібна твоя порада, — почав я.

І розповів, що у нас сьогодні сталося: і що мама хоче пишне весілля, а ми не хочемо, і як вона мою наречену з тещею образила і буквально з дому вигнала, і що вона не хоче жити разом із нами, а у нас іншого варіанта поки немає.

– Сину, твоя мама — людина складна, тому ми свого часу з нею розійшлися. Але вона все одно твоя мати, вона дала тобі життя. Але в тебе тепер інша жінка на першому місці – твоя наречена. Вже зрозуміло, що за таких відносин вони під одним дахом не уживуться. Але квартира у вас з мамою велика, трикімнатна, так що є варіанти. Ти подумай. А ще виріши: пишне весілля кому важливе — твоїй мамі чи вам із нареченою?

– Дякую, тату, ти мені дуже допоміг, — відповів я.
Тепер я знав, у якому напрямку мені діяти та посвятив Віку у свої плани. На ранок, на свіжу голову, я знову поговорив з мамою.

– Ти можеш ображатись, але це моє весілля та моє життя. Ми з нареченою вирішили, що пишної урочистості не буде. Далі. Віка має невеликі заощадження. Ми їх задіємо і розміняємо нашу з тобою квартиру. Ти житимеш окремо, ми окремо. Це моє рішення.

Мама довго мовчала, а потім відповіла:

– Добре, сину, роби, як знаєш. Я чинити опір не буду.

Начебто все і вирішилося, але в мене все одно залишився якийсь неприємний осад. Знаючи свою маму, я передбачаю, що важко нам з нею буде надалі. Але я ухвалив рішення і зробив правильний вибір.

КІНЕЦЬ.