Баба Манька свого благословення дочці не дала, ще й заборонила усім гостям на весілля йти, бо пошкодують. Та мої батьки все ж стали на рушничок щастя. Жити пішли окремо, бо ще той характер бабка мала. Але все їм було не так. І з господаркою не ладилося і городина плоди не приносила, але найгірше, діток їм Боженька не посилав. Все почало змінюватися, коли баби Маньки не стало. Але і звідтам вона нами “керує” і жити не дає.

Людська “чорнота”… Як вона може вплинути на життя? Ніколи не могла б подумати, що найрідніші люди можуть завдати таких клопотів.

Була у мене баба Манька (всі її так кликали ). Ох і характер мала. Усіх навчала як жити. “То не так і це не так робиш”. Ніколи спокою не мала.

Ніхто й не знав, звідки в неї стільки злості береться, стільки “чорного” в одній то людині. Та найгірше, що вона робила – це бажала людям “не доброго”.

Повз її хату людям лячно було проходити. Такою була “чорною бабкою”.

Не знаю, що маю робити, але її словечка лягли й на мою сім’ю! Мою маму звати Галя, вона одиначкою росла. Баба Манька ніколи не говорила про діда, та ми не сміли й питати.

У строгості виховувала маму. “Галю, що скажу – те й маєш зробити, ти зобов’язана мене слухати!” – постійно так казала до мами. Але самі розумієте, що такі методи виховання неефективні.

Дуже були “холодними” стосунки між ними. Коли моя мама познайомилась з татом – їй було двадцять п’ять років. У них були дуже гарні відносини.

Кохання зародилось раз і на все життя. Але не все так просто! Баба Манька не хотіла, щоб вони одружувались. Заперечувала. Не дозволяла!

Уявіть, що зробила: не дала свого благословення, на весілля не пішла, ще й заборонила родичам приходити, бо усім буде непереливки. А все через те, що мій тато був із бідної сім’ї.

Тоді казали “ні кола ні двора”. Баба добряче наробила “бурі”. Все село тоді “гуділо” про весілля Галини та Петра. До сьомого коліна їх “згадувала”. Що то за баба була…

Та після весілля батьки не мали куди йти жити, думали винаймати квартиру у місті, але мій батько був ветлікарем, тому робота у селі йому більше підходила. Не хотів їхати до міста.

Пощастило тоді моїм батькам, бо тітка виїжджала за кордон і дозволила молодим пожити у неї (бо все одно дім пустуватиме). Так почалось сімейне життя у моїх батьків.

Головне, що вони кохали одне одного і підтримували. Жили собі душа в душу, але завжди якось було неспокійно їм. Господарка не велася, городина не завжди плоди давала.

Та батьки були віруючими людьми і все мали велику надію на Господа. Ця віра їх і рятувала. Минали роки, мама двічі була при надії, та не могла “виносити”. Довго вони по лікарях бігали – та все не виходило.

Зміни почали відбуватись після того, як баба Манька покинула цей світ.

Важко таке казати, але усім в родині стало легше жити. У пізньому віці мама привела на світ старшу сестру Анну, а через рік з’явилась на світ я.

Звати мене Марія. Теж маю свою сім’ю, двоє діточок, але не можу забути тих “словечок” баби Маньки.

Вже багато років минуло після її відходу, а таке враження, що її негатив поруч. Лячно, бо недовго прожила Анна. А за нею пішов і наш батько.

Мамі дуже важко, бо багато пережила. Я підтримую, як можу, але не завжди виходить. Дуже переживаю за свою сім’ю, за діточок. Що маю робити, підкажіть?

Невже вона “наговорила” на увесь наш рід? Не хочу в це вірити, але зважаючи на все, що відбувається у нашій родині – починаю вірити!

Як мені бути, як маю врятувати свою сім’ю, що маю робити в цій ситуації? Я вірю, що Бог охороняє нас! Але завжди підкрадаються сумніви!

Джерело