Моя історія схожа на багато інших таких же історій – зрозуміють ті, хто був на моєму місці.

У сім’ї я була третьою дитиною. Коли була маленька, то ще не розуміла того, що зайва в сім’ї. Те цукерок мені не вистачить, то ще чого-небудь. Старші сестри росли як сир у маслі каталися, нові сукні, туфлі, а мені обноски після них. У садок ходила в речах, які все шиті перешиті.

Мультики мені не давали дивитися, бачте Маша або Рита хочуть подивитися свій серіал. Коли стала старшою і пішла в школу, уроки зі мною ніхто не хотів робити. Просто говорили: – Іди, тyпиця дуpна, і роби сама. Я плакала і збирала підручники в старенький портфель.

А коли стала отримувати двійки, то мати дуже сильно каpала і говорила: – Знала б що така, не наpодила б. Я в сльозах тікала на вулицю, залізу на сінник відсиджу, а коли наступали сутінки приходила додому і починала збирати уроки. Так ось і пройшли 8 років мого навчання.

Вчитися далі я не пішла тому не було можливості. Влаштувалася на ферму. Відпрацювала там рік, а після зустріла свого Миколку. Сестри мої, вчилися в місті, а після залишилися там жити. Додому приїжджали рідко, матері не допомагали. Як що, так Лізка поруч нехай і допомагає.

Через два роки Коля зробив мені пропозицію. Я погодилася, але мати була проти.

Все ж ми розписалися і стали жити з Коліною мамою, ось тільки тоді я зітхнула на повні гpуди і зрозуміла, що таке справжня любов.

З чоловіком ми прожили 35 років. І за все життя я жодного разу від нього не почула поганого слова. Думаю, що Бог просто пошкодував і нагородив мене гарним чоловіком.

КІНЕЦЬ.