Набридло постійно вислуховувати від дружини, що я приділяю їй мало уваги. Я втомлююся на роботі, як бурлак, ледве ноги до будинку волочу, а їй потрібно кудись увечері піти “провітритися”.

Я не проти, нехай іде і провітрюється, але без мене. У мене після повернення додому з бажань: тільки помитися, поїсти та звалитися в горизонтальне положення.

У мене фізична робота, я по дванадцять годин скачу навколо верстата, до кінця робочого дня вже ніг під собою не чуєш. Мені всі ці романтичні прогулянки вечірнім містом, походи в кіношку та кафешку не потрібні.

Я розумію, що у дружини дуже багато вільного часу, я частково сам у цьому винен, дозволивши їй не працювати, але я не думав, що мені це так аукатиметься.

Дружина сидить удома вже майже рік. Спокійними з них були перші місяці три, а потім почалися претензії, надуті губки та постійні образи на брак уваги.

З минулої роботи дружина вирішила піти після зміни начальства. Прийшла до начальниць молода та рання, розвалила роботу відділу, спихнула на дружину свої обов’язки та постійно позбавляла премій.

Обстановка була нервова, дружина часто плакала, вранці не хотіла йти на роботу, бо її крутило від цього місця. Мені було її щиро шкода. Запропонував дружині не мучити себе, а звільнитися, якось прогодую я сім’ю. Квартира у мене своя, кредитів немає, а на двох я заробляю цілком пристойно.

Дружина не сумнівалася ні хвилини, з почуттям глибокої подяки вона вже наступного дня написала заяву за власним бажанням і за два тижні була вільна, як вітер.

Виспалася, перестала істерити з будь-якого приводу, перестала хворіти кожні три тижні. Загалом відновлювалася людина, лікувала нерви спокоєм.

Мені в цей час і самому було приємно на душі. Приходиш додому, а там на тебе чекає чиста квартира, гаряча вечеря, поки їж, вона ванну набере, потім закотиться в ліжечку під бочок і все супер.

За кілька місяців дружина почала міркувати про зміну професії, бо в стару повертатися не хотілося. Я її не квапив, хай думає, вирішує, час терпить.

Але зараз я не бачу в дружині жодного бажання щось у житті змінювати. Вона звикла спати до обіду, а потім займатися своїми справами. Вечеря вдома є завжди, але якщо раніше вона була свіжа щодня, то тепер дружина готує дні на три, щоб не морочитися, їй так зручніше.

Але це все дрібниці. Найгірше, що вона почала виносити мені мозок на тему того, що я не приділяю їй уваги. Усі ці “ми нікуди не ходимо, ми не проводимо час разом” вже у горлі стоять.

Я спробував пояснювати, що втомлююся, мені не хочеться після роботи йти кудись, бо й так весь день на ногах, ноги гудуть і сил немає.

Але дружині, як вуха ватою заклало. Не чує, що я їй говорю, страждає від вигаданої трагедії. Починає розмірковувати на тему: а куди рухається наш шлюб?

Я можу сказати, куди він рухається такими темпами, але дружині не сподобається, це я точно знаю. Тому поки що я тримаюся і мовчу. Іноді намагаюся звернутися до її розуму.

Мама радить завести дитину, щоб дружині було чим зайнятися. Але я не вважаю це правильним. У нас сім’я на межі розлучення, а ми її дитиною будемо склеювати. А якщо не вийде?

Більш робочою я бачу іншу схему. Сказати дружині, що мені урізали зарплату, тож їй доведеться шукати роботу. Мені здається, що це дозволить все повернути на свої кола.

Дружина згадає, як це втомлюватись на роботі, менше до мене чіплятиметься, пройде дев’яносто відсотків приводів для істерик, а вже після цього можна буде і про дитину замислитися.

Але є шанс, що дружина не захоче повертатися на роботу, а тут вже можливі проблеми. Але думати про погане не хочеться. Сподіваюся, мій план спрацює, і дурні думки з голови дружини вивітряться.

КІНЕЦЬ.