Усі мої подруги заздрять мені, що я, на їхню думку, вдало вийшла заміж. Чоловік непогано заробляє та ще й плюс моя зарплата дозволяє нам жити безбідно.

Купили квартиру, їздимо відпочивати з дітьми щороку за кордон, здавалося б, що мені ще потрібно. Але мені бракує уваги чоловіка.

Він мені не зраджує, не сидить із друзями у барі, але у нас немає спільних вечерь чи обміну новинами. Коли я починаю щось розповідати, чоловік завжди каже, що в нього має бути особистий час.

Все, що не стосується сімейних справ, вважає, обговорювати не слід. А мені хочеться хоч інколи поділитися з ним своїми проблемами, почути пораду.

Я люблю зібратися увечері всією сім’єю, поговорити, поділитися тим, що сталося за день у школі чи на роботі.

Дні народження ми в сім’ї відзначаємо лише дітям, не тому, що економимо гроші, а просто чоловік не любить галасливих компаній. Коли я вітаю його та дарую корисний подарунок, тоді він іноді буває задоволений, але це буває рідко, в основному він каже, що у нього все є.

Нещодавно у нас на роботі помінявся начальник, і весь колектив нервував, чекаючи, чим це загрожує кожному з нас. Я боялася звільнення, не через гроші, просто люблю свою роботу, багато чого вже тут досягла, і не хотілося б починати все заново на новому місці.

Вдома я поділилася своїми страхами з чоловіком, але він відповів, що я намагаюся перекласти свої проблеми на нього, а він і так утомлюється на роботі від таких працівників, як я. Виявляється, що від моїх розмов у нього псується настрій. Мені було дуже прикро.

Ну, хіба складно поспівчувати чи заспокоїти. Можна ж було сказати: «Не хвилюйся, все буде добре», а виявилося, що йому байдуже, що я відчуваю, головне, щоб не заважала йому відпочивати.

Такому відношенню на мій погляд є лише два пояснення, або він мене не любить, або просто егоїст за своєю природою. І ось так і живемо в достатку, зовні все гаразд, а насправді кожен сам собі.

КІНЕЦЬ.