А так вже вийшло, що у спадок від колишнього чоловіка Ольги, Олега, дісталася свекруха. А точніше сказати – постійна турбота про неї.

З чоловіком Ольга вже 10 років, як розлучилася, Олег був людиною недоброю, про це всі знали. А йому було в кого вдатися.

Весь цей час вони зовсім не спілкувалися між собою і не бачилися жодного разу. Їхня донька була вже досить таки дорослою, заміжня, мала свою сім’ю та вже своїх дітей, була самостійною і жила в іншому місті.

З рідним батьком своїм вона теж не спілкувалася. Та й він, видно, не намагався за всі ці роки спілкуватися з ними, хоча б якісь стосунки налагодити.

І ось Ользі подзвонили і сказали, що з її колишнього чоловіка не стало. Ховати нікому, з рідних тільки стара недужа мати залишилася і все. Більше нікого немає.

Що робити? Ользі довелося взяти все це на себе одну. З донькою вони гідно провели колишнього чоловіка жінки, хоч яким недобрим він для них обох був.

А що робити з старенькою бабусею? Свекруха була жінка гонорова, вона з характером ще тим, який зовсім не подарунок. З самого початку вона погано прийняла Ольгу в свою сім’ю. Не подобалася їй невістка зовсім.

Мати Олега робила якісь підступи весь час проти неї. Синові своєму на дружину його те й робила, що весь час скаржилася на кожному кроці потрібно було то чи ні. Може, тому чоловік Ольги і розлучився з нею, залишивши самих з донькою. Хто знає вже зараз? Правди не буде знати вже ніхто.

Жила свекруха одна. Старенький невеличкий будинок навпіл з сусідами. Пічне опалення. Було їй уже за 85 років. Нікуди вже з хати не виходила, але сама себе обслуговувала.

На пропозицію внучки поїхати в будинок для людей похилого віку вона відповіла категоричною відмовою з самого початку.

– До останнього дня житиму лише в своїй хаті і нікуди не піду, – говорила вперто жінка, не думаючи більше ні про що та ні про кого.

Дочка поїхала, а Ользі довелося взяти догляд за свекрухою на себе. Декілька разів на тиждень ходила до неї, приносила продуктів, носила дрова, воду з криниці, прибирала в будинку, все робила для матері колишнього чоловіка сама.

Свекруха бурчала на неї постійно: то не те купила, то погано прибрала, то не те зробила. Ольга мовчала. Але кинути свекруху не могла. Що скажуть люди? Як її залишиш?

Домовилася з соціально працівницею, що будуть по черзі відвідувати стареньку.

Через рік бабусі стало погано. Після цього вона вже лиш лежала.

Місяць пробувши з нею Ольга, порадившись з дочкою, відвезла свою стареньку свекруху в будинок для літніх людей.

При цьому дуже хвилювалася, чи правильно чинить, але сил вже не залишилося бути з нею. Адже тоді б довелося Ользі й самій залишити роботу і забути про своє особисте життя. Але чи варто було це того?

Бабусі не стало через пару місяців. Тихо і спокійно вона пішла, уві сні. Половину свого старенького будинку вона заповіла своїй невістці Ользі, як потім з’ясувалося. Ось така подяка.

Поводившись не дуже добре з колишньою невісткою, чи думала вона, що саме невістка, така сяка і погана, як вона постійно думала та говорила, буде за нею доглядати? А життя ось як розпорядилася по-своєму.

Та Ольгу й досі картає сумління. Чи вірно вона вчинила, коли свекруху відвезла в будинок для пристарілих, хоч вона і вредна була?

Джерело