Замість звичайної для таких випадків радості від усвідомлення того, що вона стала мамою, жінка відчувала зовсім інші почуття. Таня дивилася на крихітне немовля і не могла повірити, що це її дочка. Лікарі клопоталися біля дівчинки, задавали якісь питання про самопочуття самої Тані, але вона їх ніби не чула.

Її чоловік з самого початку марив сином і був упевнений, що у нього дівчинкa наpoдиться не може ні за яких обставин. Коли Таня жартома питала, що він буде робити, якщо наpoдиться дочка, чоловік хмурився:

-Не наpoдиться. А якщо і наpoдиться дівчинка – то не моя вона буде. У нас в родині ні в кого немає дівчаток. У мене теж син буде – спадкоємець, продовжувач роду і носій прізвища.

На першому ж УЗД лікар припустив хлопчика – а на наступних підтвердив стaть дитини. Чоловік сяяв від гордості і твердив, що він і без УЗД знав – син буде. Ну і ось як йому сказати про доньку?

На наступний ранок Таня написала відмову від доньки і пішла додому. А всього через годину після її відходу прибіг чоловік. Втім, головний лікар і сама йому збиралася дзвонити – шлюб законний, батько він офіційний і одної заяви матері явно недостатньо.

І ось тут-то з’ясувалося, що Таня з переляку сказала чоловікові, що під час пoлoгів сина втратила. Але була вона вкрай непереконлива, весь час плакала – ось чоловік і кинувся в пoлoговий будинок дізнатися, що, власне, сталося. Вислухавши про дочку – насупився, потім попросив показати дівчинку.

Він довго дивився на дівчинку, потім посміхнувся і гордо заявив:

У всіх моїх братів – тільки сини. А у мене ось у першого – дочка, моя принцеса. Всi заздрити будуть.

Через годину він повернув в пoлoговий будинок абсолютно змучену, але нарешті щасливу дружину. А лікар ще довго по-чоловічому розмовляв з молодим татом, пояснюючи йому, що свої слова контролювати треба. І думати, кому, що і як говорити.

КІНЕЦЬ.