Ох і непроста ситуація зараз склалася у нашій родині, на сьогоднішній день. Сім’я у нас невелика – я, чоловік і донька 17 років. Але, так склалося, що треба забрати до нас додому ще й свекруху тепер, за нею добрий догляд зараз, і крім нашої родини, скоро буде нікому її взяти.

Мати чоловіка зараз вже не встає з ліжка сама, зараз з нею живе її сестра, рідна тітка мого чоловіка, доглядає за нею, але тітонька скоро їде назавжди до своєї дочки за кордон, сидіти з онуками. З ким залишити свекруху доведеться?

Соціальний працівник – не вихід, адже з нею потрібно сидіти постійно, в якийсь будинок престарілих ми її точно не віддамо. Доглядальниця з проживанням? Ну то взагалі дуже дорого для нас, у нас навіть грошей таких немає зовсім, та й немає довіри зовсім до чужої людини, зі зрозумілих причин.

Інша б вже розхвилювалася б, на моєму місці. Я не боюся ніяких труднощів – таку золоту свекруху як моя, треба ще пошукати! Мене мати мого чоловіка відразу прийняла в сім’ю, я їй стала як дочка, з онукою постійно допомагала, практично весь одяг їй купувала, вона як лялечка вбрана була з пелюшок.

Правду кажучи, як доглядати за недужими людьми – я знаю дуже добре, моя рідна мама, на жаль, її вже давно не стало, була лікарем, а я колись у неї в лікарні санітаркою підробляла в юності. Загалом, мене це не лякає зовсім: ні підгузники, ні судна, ні годування з ложечки.

Тим паче, якщо взяти до уваги те, що свекруха правою рукою свекруха може щось трішки робити сама, а лікарі кажуть, що вона і ходити, можливо, ще буде, справа лише часу.

Але тут інша проблема: вся справа в моїй власній рідній доньці, яка ніяким чином не хоче хвору бабусю в будинок. Я навіть соромлюся комусь сказати про це, а вся справа в тому, що вона не хоче запаху в будинку, і те, що їй доведеться іноді доглядати за своєю бабусею, коли я матиму.

Складність ще полягає в тому, що у нас трикімнатна квартира із суміжними кімнатами: від великого залу йдуть дві маленькі кімнати – доччині і наша спальня з батьком. Я вже пропонувала такий варіант: бабусю свою ми помістимо в нашій спальні, а самі з батьком поселимося в залі.

І тут наша власна донька стала висловлювати нам своє незадоволення: до неї приходять подруги, вони будуть соромитися проходити повз нашу кімнату. Наша Тетяна тільки за те, щоб ми взяли доглядальницю або здали бабусю в будинок для людей похилого віку, а інакше вона піде з дому сама.

Я знаю, у Тетяни, на жаль, дуже егоїстичний характер. Ми з чоловіком її забагато годили завжди, і наша бабуся теж. Причому я сама дуже здивована цим: дочка не хоче впускати в будинок свою власну рідну бабусю, яка, можна сказати, жила заради неї!

Так, люди похилого віку, виявляються, ще й хворіють, а не тільки глядять маленьких примхливих дівчаток! Ось цього Тетяна моя, на жаль, зрозуміти не може. Я кілька разів відправляла дочку до свекрухи додому, щоб вона привезла їй ліки і гостинці, і кожен раз дочка аж пересмикує від огиди.

У мене на роботі колежанка є, вона добра така жінка, ми з нею завжди так щиро любимо поговорити. Вона каже, що Тетяну теж зрозуміти можна: ми ростили її буквально в повній стерильності, а тут зона її комфорту буде порушена, тому вона так і хвилюється.

Зараз я просто благаю свою дочку набратися розуму, але вона ніби не чує, стоїть на своєму і все: «Або я вдома, або бабуся. Якщо що – мене притулок подружка!»

Чоловікові моєму вже це все набридло, він спеціально перевіз деякі речі своєї матері заздалегідь до нас додому. Дочка демонстративно ночувала у подруги два дні, але потім повернулася додому, коли дізналася, що бабуся ще буде місяць під наглядом у тітки і в нас її поки немає.

Я на роздоріжжі якомусь тепер. Все ж вона мені дочка, тим більше ще неповнолітня, молода, нерозумна. Ну що мені – її додому приводити? Дочка стала плаксивою, закінчує 11 клас, найважливіший, а вже скочується в навчанні.

Чоловік каже: «Нехай тоді йде, куди хоче, якщо у неї душі немає!»

А я не можу – це ж дочка рідна! Я вже почала сумніватися, що свекруху потрібно перевозити до нас, може все ж доглядальницю? Тоді чоловік сказав, що сам піде до матері жити, щоб піклуватися про неї, раз ми такі. Що мені робити, навіть не знаю як правильно вчинити, як вийти з такої ситуації. Чи варто взагалі зважати на доньку?

Джерело