Єдиний раз за все своє заробітчанське життя, я не перевела кошти в день народження невістки, і син умудрився таке мені влаштувати. Ох моя колишня свекруха і має про що в селі пліткувати. Ще б пак, це ж, виявляється, не її син у всьому винен, а я, бо лишила Андрійка на маму і подалася в Італію. Про те, що я і квартиру купила сину і всі переводи були на його безбідне життя – забулося!

Я вам не відкрию Америку, якщо скажу, що всі жінки та й чоловіки також, їдуть на заробітки через не легке життя. Так склалось і в мене. Ні, чоловік мене з малою дитиною не кидав. Він добре примостився біля мене і своєї мамці і рухатись до кращого життя не хотів.

Працював Сергій на фірмі охоронцем. Поруч з ним працювали одні пенсіонери, які хотіли мати якусь копійку до пенсії і щоб дома не відсиджуватися.

Мій же Сергій мав молоду дружину і маленьку дитину, але нічого собі з того не робив. А для чого, як є жінка, нехай і крутиться.
Свекруха говорила її сина не чіпати: “Ще в тому житті наробиться!”

А коли, хто його знає…

Ось я й залишила сина на свою маму і поїхала в Італію заробити грошей на краще життя.

Мого чоловіка вже на цьому світі немає. А ось свекруха так і продовжує жити в цьому селі.

Завжди вона винила мене у тому, що її сина не стало, бо якби я була поруч, то б тримала його в руках. Моїй родині завжди розказувала, що я погана мати, бо сина залишила, як без батька так і без матері.

Та час минав, а з ним і наше з Андрієм життя.

Андрій мій закінчив політехнічний університет, влаштувався на роботу.

Я при першій же можливості подарувала сину квартиру, в яку він і привів свою Людмилу, з якою згодом і одружився.

Я допомогла сину з весіллям. Невістка в мене хороша, але це, мабуть, через нашу відстань. Живуть молоді в цій квартирі і виховують двох діточок, моїх онуків.

В Люди є лише мама, але не дуже хороша вона людина, часто заглядає до чарки. Я з нею не спілкуюся, лише на свята привіти через невістку і сина передаю.

Всі ці роки я допомагала Андрію, а кому ще, він моя єдина дитина.

Також я вкладала гроші в хату, де живуть мої батьки, бо колись та й повернуся до них. Моя рідна сестра живе в Закарпатті, має свій будинок.

Кожного разу я переводила сину гроші. Чи то день народження онуків, чи сина, чи невістки. Я часто пакувала їм торби з продуктами і одягом і передавала автобусами в Україну. Я не скажу, що я чимось завинила перед сином. Я покинула його, коли Андрійку було чотирнадцять. Але я все це робила заради його майбутнього.

А цього року мама сказала, що треба поміняти дах, бо почав протікати. Я всі гроші що мала, перевела на матеріали і робочих. І в цей час був ювілей в моєї невістки. Я вперше не перевела гроші, і що син, що невістка, на мене образилися.

А тут я дізнаюсь, що мій син їздив до бабусі по татовій лінії. Та вирішила згладити провину свого сина і переписати на Андрія свою хату. Той поїхав і порозказував бабусі, яка я погана мама, бо і копійкою йому в тому житті не допомогла.

А Ользі Володимирівні тільки дай привід для пліток. Тепер вона всіх знайомих і родичів обдзвонює, щоб сказати, що це не син її поганим був, а я, виявляється…

Ось і скажіть мені, як тепер з цим жити?

Чому син зі мною так вчинив? Невже я мало для нього зробила?

Джерело