Мій чоловік має ще молодшу сестру, з якою він зараз майже не спілкується. А винні у цьому батьки, вірніше, мати чоловіка. Мене у свою сім’ю вони прийняли з великим небажанням — сподівалися, що їхній син одружується з дівчиною, яка матиме свою квартиру.

Але ми поїхали в місто, спочатку винаймали житло, а потім купили невелику квартиру, за яку ще не розплатилися досі. Допомоги від його батьків нам ніколи не було.

Свекруха завжди казала, що у всьому сподівається на доньку в старості, а ми й наші діти були для них, як чужі. Коли й дочка вийшла заміж, то деякий час вони жили всі разом.

Їх зять любив випити, часто скандалив, але це не завадило моїй свекрусі купити йому машину. І невдовзі після цього вони вирішили будувати собі у райцентрі будинок.

На той час у них була маленька дитина, працював одие зять і грошей на будинок, звичайно ж, у них не було — лише плани. Батьки мого чоловіка всі свої заощадження вклали на будівництво цього будинку, плануючи забезпечену старість.

Коли їм уже було важко жити одним, особливо взимку, вирішили переїхати до дочки. До того ж почалися проблеми зі здоров’ям у свекра. Грошей на лікування вони вже не мали, але лікарі сказали, що операцію поки робити не треба.

Вони з радістю погодилися переїхати, адже гроші за проданий у селі будинок теж були їм не зайві. Але через деякий час, під час чергової витівки зятя, моя свекруха не витримала.

Сказала, що будинок збудований на її гроші і значить господаркою в ньому домі, буде вона. Але тут з’ясувалося, що їхня дочка оформила цей будинок не на себе, а на свого чоловіка, який сказав, що інакше піде від неї.

І тепер він їх звідти виганяє. До села повернутися їм нема куди, адже й будинок там проданий і гроші у дочки. І тепер вони хочуть, щоби ми забрали їх до себе.

Я категорично проти, але розумію, що іншого виходу ми не маємо. Як і вони. Так що так ще буває.

КІНЕЦЬ.