Я вже не молода, маю 38 років і 14 років я заміжня за Русланом. Нашій донечці Оксанці 12 років. І ось зараз мене дуже турбує одна сімейна проблема, як з нею впоратися, не знаю. Після переїзду батьків ми їх ніби перестали цікавити, у гості до нас зовсім не приїжджають, не цікавляться нашими справами, не дзвонять нам. Постійно вони у Сашка сина, сидять із їхніми дітьми 12 років і 7 років, повністю живуть їхнім життям
Я вже не молода, маю 38 років і 14 років я заміжня за Русланом. Нашій донечці Оксанці 12 років. І ось зараз мене дуже турбує одна сімейна проблема, як з нею впоратися, не знаю.
Та розповім все по порядку. Звуть мене Людмила. Як я вже сказала, з чоловіком Русланом ми у шлюбі 14 років, виховуємо 12-річну дочку Оксану. Ми звичайна родина, з середнім достатком. обоє працюємо з чоловіком і нарівні забезпечуємо родину.
Мій чоловік старший син у своїй сім’ї, наша дочка – перша онука у батьків чоловіка. І начебто все добре, у мене завжди були добрі стосунки з батьками чоловіка. Але близько року тому батьки переїхали до міста та купили квартиру біля свого молодшого сина Сашка.
Молодший син одружений, має двоє дітей, дівчинку та хлопчика. І от після переїзду батьків ми їх ніби перестали цікавити, у гості до нас зовсім не приїжджають, не цікавляться нашими справами, не дзвонять нам. Постійно вони у Сашка сина, сидять із їхніми дітьми 12 років і 7 років, повністю живуть їхнім життям.
Якщо я сама зателефоную свекрам, то поговорять зі мною, а самі не дзвонять. Якщо ми приїжджаємо в гості, то зустрічають нас добре, начебто й раді, що ми приїхали. Але як тільки їдемо – немов забувають про нас. Хоча ми дуже самостійні, ніколи нікого ні про що не просимо, робимо завжди всім родичам подарунки.
А от молодший син навпаки весь час у проблемах, без грошей тощо. Але чомусь люблять більше їхню родину, не нас, то ще й ділять, так би мовити, онуків на коханих і ні. Кажуть, що у них улюблений онук, дівчатка – це ні про що.
Ще й говорять завжди про нього, якщо їм подзвониш або зустрінешся з ними, ніби ми теж повинні так само любити нашого племінника.
І я нічого не можу з собою вдіяти, бо маю цю велику образу на свекруху за чоловіка, за дочку, адже це їхні рідні люди! І дочка відмінниця у нас, але вона їх особливо не цікавить. мені дуже сумно й прикро від цього всього. сама я давно сирота, і рідня чоловіка – теж мої єдині рідні люди, ось тому я так і переймаюся.
Підкажіть будь ласка, дорогі читачі, як мені упоратися з образою? Як побороти її, аби вона мене не точила? Як можна змінити ситуацію на нашу користь і повернути любов і прихильність свекрів? Заздалегідь дякую!