Оксана ще спала, як раптом пролунав дзвінок у двері. Сонна, вона встала з ліжка і пішла в коридор.

Оксана відкрила двері й ахнула! На порозі з двома величезними сумками стояла її мати…

-А я до тебе, дочко, – із цими словами Наталя переступила поріг квартири, де жила сім’я її старшої доньки Оксани.

Чоловік Оксани Дмитро вийшов на шум зі спальні і мовчки дивився, як теща заносить у коридор дві величезні сумки.

Вони не розуміли, що відбувається.

-Що сталося, мамо? – майже пошепки запитала Оксана.

-Та нічого не сталося, – весело й голосно заявила мати.

– А ти чого шепочеш? Заслабла, чи що?

-Діти ще сплять…

-Сплять?! – ще голосніше перепитала мати.

– Та скоро восьма година вже! – обурилася вона.

-Та сьогодні ж неділя, мамо. Нехай посплять довше, – відповіла дочка.

-Ще чого! Посплять! До них бабуся приїхала, а вони спатимуть.

Дмитро махнув рукою і пішов одягатися. Все, пропала неділя! А вони стільки планів мали!
Діти, попрокидалися від гучного бабусиного голосу, в висипали в коридор.

Першою вискочила п’ятирічна Катруся. Потім вийшла, позіхаючи, дванадцятирічна Анжела.

Останнім вийшов шістнадцятирічний Максим. Вони з широко відкритими очима дивилися на бабусю, яку бачили дуже рідко.

Наталя займалася виключно дітьми молодшої доньки.

-Тобі добре – і чоловік заробляє, і квартиру купили. А Марійці допомогти нікому! – казала мати Оксані.

-А хто допомагав нам? – думала Оксана. – Дмитро на дві ставки працював. Вона теж на двох роботах крутилася, щоб швидше іпотеку закрити.

А у Марійки теж чоловік є. Хто їм заважав взяти іпотеку?

Ні, вони воліють на роботі папірці перекладати і скаржитися, що їм не щастить.

Мати навіть із дітьми Оксани відмовлялася сидіти.

Спасибі свекрусі, яка і в садок дітей водила, і до школи, і так з ними сиділа, поки батьки працювали на двох роботах.

А два роки тому свекруха заслабла. Оксана попросила матір, щоб хоч Катрусю в садочок водила вранці. Адже Оксані треба було всіх зібрати, розвезти. А після роботи бігти до свекрухи, помити, переодягнути, погодувати…

І що їй мама відповіла?

-Мені дуже рано доведеться вставати, пертися через все місто, ти що, дочко, зовсім, чи що?

-Ну, тоді поживи в нас місяць, поки свекруха одужає, – просила Оксана.

-А Марійці хто допомагатиме? – здивувалася Наталя.

-Я ж обходжусь без твоєї допомоги. Це зараз у нас складна ситуація…

-Обходишся? Ось і зараз обійдешся! – Наталя не збиралася сидіти з онукою.

На допомогу прийшов свекор. Він взяв відпустку за свій рахунок і взявся доставляти онуків до місць навчання.

Мати Оксани зазвичай обмежувалася рідкісними дзвінками. А сьогодні раптом заявилася в гості.

-Не просто так це все, – одразу подумала Оксана.

Бабуся привезла простенькі гостинці дітям. Але це вже було дивно. Раніше на Оксаниних дітей у неї ніколи грошей не вистачало…

Оксана швидко приготувала сніданок. Усі поснідали і розбіглися.

Максим пішов до друзів. Анжела з подругами вирушили в парк гуляти, а Дмитро повів Катрусю в зоопарк.

-Добре, тут у тебе! – раптом похвалила Оксану мати. – Кожен по-своєму відпочиває. А у Марійки он хлопчаки тільки в телефонах і сидять, або ще сваряться між собою. Не впораєшся з ними.

Оксана промовчала. Критикувати племінників вона не хотіла. Марійці все стане відомо. А вона ображатиметься на сестру і говоритиме потім всяке. Мати ж усе розкаже…

Нарешті, мати сказала найголовніше.

-Оксано, а Марія з чоловіком теж вирішили взяти іпотеку… – почала вона.

-Ну що ж, краще пізно, ніж ніколи, – посміхнулася Оксана. – Тільки от чим вони платити збираються? Їм зарплати ледь на життя вистачає.

-Платити я допомагатиму, – неохоче зізналася мати.

-А на що ж ти житимеш, – здивувалася Оксана. – Нехай шукають роботу, де зарплата вища, а не сидять на мізерному окладі. Чоловік Марійки може і на заробітки поїхати, щоб іпотеку швидше виплатити.

Запала тиша.
-Вони не мають грошей на перший внесок, – раптом продовжила мати. – Оксано, у вас же ж дачний будиночок є. Ви там нічого не вирощуєте.

Навіщо вона вам – все на ринку і так купуєте! Допоможи сестрі – продай дачу, а гроші дай Марійці на перший внесок.

Оксана застигла від здивування і обурення.

Коли вони брали іпотеку, мати навіть і не спробувала їм допомогти! Та вони й не питали… Самі назбирали на перший внесок. Трохи батьки дмитра додали.

-Мамо, а самі вони про що думали? Ти і так усі роки їм допомагаєш. А дачу продавати ми не будемо. Це бабуся Дмитра нам на весілля подарувала. І ми туди відпочивати їздимо, а не працювати. Саме сьогодні, до речі, збиралися поїхати.

-А я, значить, вам завадила?! Так?! – запитала мати. – Але ж ти старша сестра, маєш допомагати молодшій.

-Чому це я їй маю допомагати? З того часу, як вона народилася, ти мені твердиш, що я повинна їй допомагати. Досить, вона давно доросла вже, хай зі своїм чоловіком думають. А мені це не потрібно!

-Ось, значить, як, – підводячись, сказала мати. – Я думала, що рідні завжди допомагають один одному. А ти он як!

-Так, я отак. І скажи мені, мамо, а мені колись хтось із вас допоміг, хоча б у дрібницях? Мовчиш? Отож і воно, що завжди вважалося – Оксана сама впорається. Ось і моя сестра нехай сама впорається!

Наталя образилася і швидко почала збиратися додому.

Так і поїхала матуся ні з чим… Вона довго ображалася і не говорила з Оксаною…