Залишаючи стареньку матір у селі одну, сини і не сподівались що через рік на них чекатимуть такі зміни

Марині майже 70 років, хоча виглядала вона набагато старшою. Рідні сини без довгих вагань купили їй малесеньку хатинку в забутому людьми селі і залишивши одну поїхали.

Сказали, що повернуться скоро, а не навідувались майже рік.

Вони щиро вірили, що бабуся уже дораховує останні дні, а будинок їй купили, аби в квартирі місця не займала.

Минає рік і на подвір’я старої заїжджає машина з синами. Вони здивовано спостерігають за своєю старенькою але досить жвавою мамою, яка тепер дбає про поросятко кізку і город.

Вона то помідори приносить з городу пригощає, то огірки, то молока пропонує.

Ту ж машину запакувала городиною синам так, що ті ледь до міста доїхали.

Проходить ще один рік. І тепер перед ними бабуся, яка займається бізнесом: п’ять кізоньок дають молоко, яке старенька досить успішно в замороженому вигляді розсилає поштою своїм клієнтам.

Навіть теплицю побудувала, аби мати власну розсаду.

Сини вже уважніші до своєї матері, частіше телефонують і цікавляться справами.

Пропонують відправити онуків в село до бабусі на допомогу, і часто бідкаються через нестачу коштів.

Але бабуся жінка розумна. Слухає, чекає на гостину, але добре пам’ятає, як і чому тут опинилась.

Товаришує з сусідкою, і навіть підписала з нею договір про довічне утримання.

На синів надії у неї немає.

КІНЕЦЬ.