За гроші, які мама заробляла в Італії, ми побудували великий будинок на дві сім’ї, де і поселилися з сестрою і своїми сім’ями. Мами нам завжди не вистачало, але якось ми з цим змирилися.

Ми з нею ніколи не були близькі, бо все ж таки кілометри, які нас роз’єднали, зробили свою справу. Але нещодавно мама спантеличила нас новиною, що повертається. Але я не хочу її бачити в своїй частині будинку. І сестра, якщо чесно – також!

Наша мама, як не стало батька, вирішила поїхати на заробітки в Італію. Мені тоді вже було одинадцять, а моїй сестрі дев’ять. Як і всі діти ми мріяли про те, щоб бути багатими і мати все, що захочеться.

Саме про таке життя нам мама і говорила, що на нас чекатиме, як вона працюватиме за кордоном. Так ми з сестрою і залишилися під опікою в бабусі, яка привчала нас до праці і контролювала кожний наш крок.

Та ми тоді й не підозрювали, що наша розлука з мамою буде такою довгою. Пам’ятаю, на мій випускний мама не змогла приїхати. Хоч я так цього хотів.

Вже коли я трохи подорослішав почав розуміти, що не в грошах щастя. Щастя, коли всі твої рідні поруч. А оскільки батька вже не було, то мені сильно бракувало маминих обіймів. Це наче пустота в мені, яку ніхто окрім неї не може заповнити. Бабця часто не розуміла наших захоплень з сестрою.

Про мої захоплення футболом вона говорила, що краще цю силу і енергію скерувати на роботу в полі. Сестра мріяла про те, щоб грати на фортепіано, та не було поряд мами, а бабця не мала змоги і бажання їй це дати.

На випускний сестри мама таки повернулася в Україну, але ми наче чужі почувались поряд із нею. Боялись обіймів, не знали про що маємо говорити. Ми просили її щоб залишилась і була поряд, та мама повинна була повертатись, бо потрібні були гроші.

Мама затіяла будівництво нашого нового будинку, а щоб все закінчити швидше, треба було ще деякий час попрацювати в Італії. Все це заради нас і нашого майбутнього повторювала мама.

І справді так сталося. Я одружився першим і оселився в одній половині нашого будинку, адже друга половина по домовленості мала належати моїй сестрі.

Згодом і сестра влаштувала своє життя і будинок, який для нас збудувала мама, справді нам пригодився. Для мене тепер моя сім’я на першому місці.

Я дуже дорожу тим, що я батько. І хочу, щоб мої діти ніколи не відчули браку батьківської любові. А зростали в повній і щасливій сім’ї. У моєї сестри теж двоє дітей, і вона багато любові і сил вкладає у їхнє виховання.

Здавало б ся, ми щасливі і вже самі батьки. Вже немає такої потреби в обіймах мами, адже ми обіймаємо кожного дня своїх діток і коханих.

Та заява мами що вона повертається на Україну назавжди нас якщо чесно, приголомшила. Бо ні я ні сестра не розуміємо, з ким вона тепер має жити.

Не знаю, як так сталося, але я не відчуваю любові до мами, вона наче чужа для мене стала. Тому як я маю впустити тепер її в своє життя? І чи не вплине це тепер на життя моєї сім’ї?

Джерело