В Іспанії я заробила сину на квартиру і весілля організувала. Онукам не раз переводила євро. Все робила, лиш би перекрити те, що Олексій ріс без батька.

Коли приїжджала в Україну то зазвичай зупинялася у них. Та на Різдво мене Юля, дружина сина, сильно засмутила. Вже через тиждень Олексій сказав мені поїхати в село.

– Ми не звикли з кимось жити.

– Я повернулася в Іспанію, але тепер вони і копійки від мене не отримають. Я збираю на квартиру, але вже для себе!

На заробітки в Іспанію я поїхала, коли мені було тридцять сім років. Син вже на той час закінчував школу і планував поступати в університет. Грошей в мене не було.

Виховувала свого Олексія я одна. З його батьком ми в шлюбі прожили лише п’ять років.

Я вважаю, якби не свекруха, яка пхалася в наше життя, ми б якось притерлися, але це таке… що маємо, те маємо.

Я сама родом з села. Домовившись з рідною сестрою, яка на той час мала гарну роботу, сім’ю і ростила дітей в місті в своїй квартирі, щоб бабусина дерев’яна хатинка залишилася мені. Ольга дала добро, бо бачила, як важко мені живеться.

З батьками я жити не хотіла, бо в тата важкий характер і в хаті вічні “бурі”. Я не хотіла щоб син, мало того, що без батька, так ще й такій не здоровій обстановці ріс.

Хатинку я менш більш обставила, зробила косметичний ремонт. Але жити було не легко.

Ось тому, як тільки син закінчив навчання, я подалась підкорювати Іспанію. Там в мене була найкраща подруга, тому з роботою все було добре, як і з житлом в перш й час.

Я працювала від зорі до зорі, щоб забезпечити і себе і сина всім необхідним. Час минав, Олексій закінчив університет, але працювати пішов не по спеціальності.

Він кмітливий хлопець, але мабуть, легкі гроші з Іспанії таки переважили. Ні, він працював, але щоб ставити якісь цілі і йти до них – не хотів.

А для чого, як я кожного місяця перевід роблю.

Я ж поставила собі за мету, купити сину квартиру. Тому вже за деякий час я простягнула Олексію ключі від його квартири, а сама знову подалася на чужину.

Також я допомагала і старенькій мамі. Тата на той час вже не було. Деякий час я жила в Іспанії з чоловіком, але нашим, українцем, який також шукав на чужині кращого життя.

Важко було. Це комусь з боку, здається, як це легко я купила сину квартиру… ще й чоловіка там підчепила, – не раз говори односельчани. Та я не зважала на їх критику, а просто робила свою роботу.

Коли син надумав одружитися, я зробила дітям гарне весілля. Невістці подарувала дорогий браслет. Не мають на що вони скаржитися, та й живуть вони в своїй квартирі, купленій за мої гроші.

На даний час я двічі бабуся. Приїжджала в Україну не часто, і не на довго. Зазвичай зупинялася в сина і невістки.

Завжди я їхала з повними торбами і давала онукам доволі пристойну суму в євро. Невістка мене гарно приймала, але це було раніше.

Цього року я приїхала на Різдвяні свята і залишилася в сина довше, ніж за звичай. Юля спершу мовчала, а потім якось підходить до мене мій Олексій.

– Мамо, може ти в село поїдеш, бо Юля не звикла з кимось жити і почувається в своїй квартирі, наче в чужій.

В селі я нічого не робила з хатинкою. Там немає ні опалення газового і всі “зручності” на вулиці.

Зараз зима, що я там буду робити. Але рад не рад, з’їхала я від сина і на тих декілька днів, поки не владнала справи з документами, поїхала до сестри. Ольга до себе забрала маму, тому ми там той час провели всі разом.

І ось на даний час я вже в Іспанії. Збираю гроші на квартиру, але вже собі. Не буду я більше сину допомагати, бо не цінують вони моєї праці.

А що б ви порадили мені з цього приводу?

Джерело