Даша завжди ставила своїх трьох дітей на перше місце у своєму житті. Після трагічної загибелі її чоловіка вона взяла на себе всю відповідальність за їх виховання.

Життя без чоловіка було важким, але вона ніколи не дозволяла собі скаржитися або просити когось про допомогу.

Даша працювала невтомно, щоб забезпечити дітям гідне майбутнє, відмовляючи собі у будь-яких задоволеннях та особистих радощах.

Час минав, і діти Даші виросли, збудували власні сім’ї і поступово віддалилися від матері.

Тепер вони були поглинені своїм життям, і візити до матері ставали дедалі рідкіснішими та формальними. Даша ж сумувала по днях, коли її будинок завжди був сповнений сміху і суєти. Якось,

у день свого 60-річчя Даша вирішила зателефонувати дітям. “Привіт, це я, мама. Я думала, можливо, ви захочете прийти сьогодні ввечері.

Я приготую вечерю”, – сказала вона з надією в голосі. “О, мам, вибач, але в нас уже є плани на сьогодні. Може, іншим разом?” – відповіли вони майже однаково.

Сидячи одна за святковим столом, Даша не могла стримати сліз. Вона розуміла, що діти виросли і мають своє життя, але їй було так самотньо без них. Але того вечора в її двері постукали. Це були діти з онуками та квітами.

“З днем народження, мамо! Ми просто хотіли зробити тобі сюрприз”, – сказали вони, обіймаючи її. Даша була щаслива до сліз. “Я так вас люблю. Я завжди рада бачити вас,

навіть якщо це буває не так часто, як хотілося б”, – промовила вона з усмішкою. “Ми теж тебе любимо, мамо. Вибач, що ми так мало часу приділяємо тобі. Ти завжди була поряд, коли ми були маленькими. Тепер наша черга бути поряд з тобою”, – сказав старший син, беручи її за руку.

Той вечір став для Даші нагадуванням про те, що, незважаючи на всі труднощі та самотність, її кохання та турбота не були марними.

Діти ще любили її і цінували все, що вона для них зробила. Батьківська любов нескінченна, а подяка дітей – це найкраща нагорода за всі роки праці та самовідданості.

КІНЕЦЬ.