Зараз згадую свою молодість і так шкода, що так швидко минає час. Дивлячись крізь його призму, розумієш, що в багатьох ситуаціях вчинила б інакше. Та час назад, не повернеш, на жаль.

Так, як і усі дівчата я мріяла про красиву білу сукню і своє весілля з купою рідних і близьких мені людей, де на цьому святі життя ти головна людина і вся увага прикута лише до тебе однієї і твого коханого нареченого.

Напевно саме з цієї причини я вийшла заміж досить таки молодою, за свого ровесника. Все було добре у нас лише перші два місяці, на жаль, лише в цей час я відчувала себе щасливою в шлюбі. І вже через кілька місяців я зрозуміла що зробила надто велику помилку.

Чоловік перестав приділяти мені увагу, десь постійно пропадав з друзями, здавалося, що він і далі хоче жити безтурботним життям і не до кінця розумів, що таке сім’я.

А потім взагалі я побачила його з іншою. Я зрозуміла, що то просто кінець нашій молодій сім’ї. Зібрала речі і пішла з нашої квартири, не хотіла втрачати найкращі молоді роки свого життя на таку людину.

Потім були вибачення від Дмитра і постійні прохання дати йому другий шанс. Чоловік мені обіцяв, що більше ніколи такого не повториться і я пробачила своєму чоловікові, хотіла будувати щасливу сім’ю саме з ним. Він, як мені здалося, так щиро все це говорив, що мені здалося, що він все зрозумів і такого більше ніколи не повториться.

Згодом минуло два місяці і історія повторилася, на жаль. Я була просто в розпачі, від того, що відбувається в нашій сім’ї. Близька мені людина яка два місяці тому клялася, що більше ніколи себе так не поведе і не зрадить мене, знову повторила те саме з такою легкістю, що просто в голові у мене не вкладалося.

Я більше не могла знаходитися з Дмитром під одним дахом. Цього разу я остаточно зібрала усі свої речі і відразу подала на розлучення. Хоча вибачення і обіцянки були знову, але я навіть слухати цього не хотіла. Мені здавалося, що світ вже ніколи не буде таким, яким був.

Було прикро, що не розгледіла підлість Дмитра відразу, адже у мене зовсім інша думка про нього склалася за весь цей час. Та сімейне життя проявило усі його негативні сторони, на жаль, які він ніколи мені не показував.

Усі рідні і друзі просили мене повернутися до чоловіка, не руйнувати сім’ю, адже Дмитро добра і спокійна людина. Вони не знали, чому я залишаю чоловіка: Дмитро мовчав, а я не наважувалася своїм рідним розповісти усю правду, соромно було мені.

Усі говорили, що я винна в тому, що наша розпалася сім’я. Як не дивно, але вони не шкодували мене, а шкодували Дмитра, бо вважали, що це я його покинула. Родичі поступово відвернулися від мене, хоча з Дмитром дуже добре спілкувалися вони. А в мене не було ні сил, ні бажання, щось комусь пояснювати.

Звісно, мені було дуже непросто осягнути все, що відбулося, та згодом час минав і все по трішки забувалося і я стала насолоджуватися уже своїм вільним життям.

А через кілька місяців зустріла спочатку просто цікавого співрозмовника, який потім став моїм хорошим другом. Але ця дружба переросла в сім’ю якій вже 15 років, адже ми мали щирі почуття.

У нас росте двоє дітей і зараз обертаючись в минуле я розумію, якою я була нерозумною і вірила в казки про те, що людина зміниться. Не вірте в це і довіряйте в першу чергу лише собі і своєму внутрішньому голосу, цінуйте самі себе, не давайте легко зрадити. Не намагайтеся зберегти те, що, можливо, вам і не потрібно зовсім в цьому житті для щастя. Хто б і що вам не говорив, але зраду пробачати не можна.

Але мені прикро, бо навіть моя власна родина й досі не розмовляють зі мною. Вони вважають, що я зіпсувала життя Дмитрові, бо він досі один. Я кличу родичів на дні народження діток, на великі свята, адже теж хочу мати родину, як інші. Та вони не йдуть до мене і мені дуже прикро за це.

Мій чоловік каже, щоб я їм всю правду розказала, щоб вони зрозуміли мене. Та я взагалі не розумію, чи варто це робити. Чи варто виправдовуватися перед родиною?

КІНЕЦЬ.