І Оксана і сваха, ще перед Новим роком перестали з нами спілкуватися. Син на свята приходив лише з онуком на дві годинки. А всьому виною сушка, яку ми з чоловіком купили і у ванній кімнаті поставили. “Ми молоді, і в нас скоро друга дитина буде! Могли б і нам запропонувати”. “Оксано, але ж ви в селі живете. На вулиці одяг сохне на раз-два-три. Це нам, в квартирі, з цим халепа”. Але Оксана не здавалася і подзвонила своїй мамі
І Оксана і сваха вже більше двох місяців зі мною не спілкуються. А причина вас здивує. Бо я, бачте, купила собі сушку для білизни, а в них, молодих, такої чудо-техніки немає.
Ми з чоловіком виховали двох дітей. І дочка і син вже дорослі, створили свої сім’ї. Дітей ми вивчили. В свій час в них всю душу вкладали.
Дочка живе та працює в обласному центрі. Виховують з чоловіком дві донечки близнючки.
А син спершу з невісткою на орендованій квартирі жив, а коли назбирали трохи грошей, а частину і ми доклали, купили вони собі вже готовий особняк в селі, але дуже близенько до міста. Автівка в сина є, тому добиратись на роботу їм зручно.
І ми і свати, багато в чому допомогли молодій сім’ї з закінченням будинку, ремонтом і навіть найнеобхіднішою технікою. Живуть діти гарно. Невістка подарувала нам онука, і на даний час при надії другим хлопчиком.
Після того, як діти вже розжилися, ми з чоловіком почали думати і про себе. Все життя комусь та й для когось, пора вже й про себе подумати.
Спершу всю сантехніку в квартирі поміняли, а потім і ремонти зробили. Звісно, все це не один місяць робилося, бо ремонти задоволення не дешеве.
Квартира в нас хоч і двокімнатна, та доволі велика. І кухня в нас простора і в ванній хоч гуляй. Словом, є де розігнатися. А перед Новим роком я до своєї знайомої, яка з Італії повернулася, зайшла на чай і побачила, що в неї у ванній дві пралки. Юля ще засміялася.
– Але ти Ніна і далека. Та це сушарка, щоб не розвішувати по батареях і балкону, а відразу витягнув і сухе.
В нас в родині ніхто такого не мав, а може я просто не бачила, тому була приємно здивована.
Ось тому, коли я прийшла додому, стала чоловіку все розповідати.
– А чого б і ні? Давай і собі таку чудо-техніку купимо. Місця в нас хватає.
Я справді завжди з тим мокрим одягом носилася, як бідний з торбою. Особливо погано сохне одяг в холодну пору року.
Ті, хто живе в своєму будинку, їм легше, бо можуть на вулиці розвісити, а ось мешканцям квартир куди складніше.
Довго ми не думали. Як тільки чоловік отримав зарплату ми пішли за покупкою.
Ви собі не уявляєте, яка то чудова річ. Речі гарно пахнуть і не такі пом’яті.
Я дуже задоволена була, але це до того часу, поки в гості не завітали син з невісткою.
– Нічого собі! Твоя мама має, а ми ні. Моя б мама так не зробила. Вона б перше нам подарувала таку техніку. Ми молода сім’я, в нас скоро двоє дітей буде і речей брудних вдвічі більше. Скільки там мама пере, дві пари штанів і підштаники, – сказала Оксана моєму сину після огляду нашої покупки.
Мені так неприємно стало. Невже ми з чоловіком не заслуговуємо за свої гроші собі якусь техніку купити? Чи ми справді перш ніж собі щось придбати, маємо це “затестувати” у невістки?
– Оксано, та в тебе подвір’я, хоч гуляй. Речі, які сохнуть на вулиці не такі, які по три дні висять на сушці на балконі, а потім і на батареї цілий день.
Але Оксана не здавалася. Дуже її мучила моя сушарка, що вона навіть потім мамі своїй нажалілася, що ми собі нічого не шкодуємо.
Ви знаєте, на Різдво син з онуком прийшли без невістки.
Не може вона таки пережити той факт, що в нас, “літніх” людей, сушка є, а в неї поки нема…
А як би ви реагували на таку ситуацію на моєму місці? Чи віддати молодим, а собі, коли прискладаємо грошей, ще одну купити?