– Люда, ти повернулася? Невже знову працюватимеш у нас? – в офісі, де раніше працювала Люда, виникла жвавість. Усі відволіклися від своїх комп’ютерів та розглядали колишню колегу.

– Та ні, я просто вас відвідати! Скучила без вас.

Люда виглядала чудово: нова зачіска, сукня по моді, симпатична сумочка. Але довго всім друзям по роботі не довелося нею милуватися: Рита з Юлею взяли свою подружку під руки і вивели з офісу, щоб поговорити в коридорі.

– Нема чого цим пліткаркам все знати, – сказала Рита. – Розповідай: чому ти колись від нас звільнилася, заміж вийшла, і так жодного разу нам не подзвонила? Куди ви поїхали з чоловіком? Є діти?

– Вийшла заміж, поїхала до іншого міста, є син, йому п’ять років. Мама почала нездужати, ми продали квартиру і переїхали ближче до неї, купили нову. Та загалом і розповідати більше нема чого. Приходьте краще ввечері до нас, я стіл накрию, посидимо, побалакаємо.

– Зі своїми чоловіками прийти чи як?

– Краще одні, – зніяковіло відповіла Люда. – По-дамськи пліткуємо.

Усім подругам було вже за 30 років. Рита – жінка весела, але нетактовна, іноді ляпне щось не подумавши, і може випадково образити людину. Юля мила і наївна, але все ж таки контролює свої слова, намагається сказати делікатно. У обох за плечима по першому шлюбом, у кожної – по доньці, і нові стосунки з чоловіками. Увечері вони прийшли до Людмили з ігристим в руках і вітальними вигуками з порога.

– Тс-с-с! – прошепотіла Люда. – Тихіше, дівчатка. Там у мене чоловік із сином займаються. Проходьте на кухню.

На столі було багато закусок, а в його центрі красувався великий вишневий пиріг з візерунками.

– Сергій приготував, – зізналася Люда. – А я так, кісточки діставала з вишні. Чоловік у мене фахівець з випічки, я так не вмію.

– Ану покажи нам цей діамант, який займається вечорами з сином, та ще й пече, – голосно сказала Рита, сміючись.

– Та, не треба, – замахала руками Люда. – Давайте, дівчатка, краще посидимо.

Говорили майже годину, Сергій не з’являвся навіть привітатися з подругами. У самий розпал веселощів він все ж таки зайшов – високий, симпатичний, але якийсь суворий.

– Здрастуй! Добрий вечір! – Розтяглися в посмішці подруги.

Сергій лише коротко кивнув, налив воду з графина та знову пішов.

– А що це він у тебе такий? – Запитала Рита. – Нелюдимий якийсь.

Вона встала з-за столу і спародувала чоловіка Люди. Подруги засміялися.

– Так, він у мене завжди такий, – погодилася Люда. – Неласкавий якийсь.

– Він тебе ображає? – скоромовкою запитала Рита. – Чи сина?

– Та ні, – відповіла Люда. – Він навіть жодного разу голос на мене не підвищив. Просто такий мовчазний інтроверт. Він у коханні мені зізнався за все життя рази три і то на вушко. Зайвих слів на вітер не кидає, ніжностей не дозволяє, зайвий раз не обійме, не поцілує, особливо на людях.

– Яка ж ти, Людо, нещасна, – сумно сказала Юля. – Я б так не змогла.

– А ти зі своїм лагідним довго прожила? – заперечила їй Рита. – Тебе голубив, інших голубив. І все одно, Людо, залишай ти такого…

– Він просто на слова скупий, але по-іншому мені в коханні зізнається – ділом. Я була вагітна, він мені нічого не давав робити, ось тоді й навчився пироги пекти. Син народився – він ночами до нього вставав, хоч і сам працював. Усі наші дати пам’ятає, навіть день знайомства, подарунки приносить. Квіти не дарує, я сама йому сказала, що непрактично, а ось розміри всі мої знає, туфлі та сукні купує, мій смак знає. Сина забирає з садка і займається ним – Васильку лише 5 років, а вже читати вміє. Тим більше займається так ненав’язливо, у грайливій формі, Васильку самому подобається.

Саме в цей момент забіг Василько, по-швидкому з усіма привітався і показав мамі в книжці нову казку, яку вони з батьком прочитали. Коли хлопчик пішов, Люда продовжила:

– Розумієте, моя мама занедужала, він негайно вирішив – продає свою квартиру та переїжджає до нас у місто. Ще й квартиру шукав, щоб мама максимально близько жила. Все необхідне їй возить, які треба. Він свою маму рано втратив, ще юнаком був, вона його одна виховувала, тому такий уважний до інших. Роботу Сергію поміняти було просто – тут філія його минулої роботи, навіть у заробітку не втратила. І все так – немає лагідних слів, але є справи, що підтверджують його любов до нас.

– А ти взагалі збираєшся на роботу влаштовуватись? – Запитала Юля.

– Так, тільки зараз квартиру впорядку приведу, самі бачите – ще купа коробок після переїзду.

– Може, назад до нас?

– Ой ні, дівчатка, ви вибачте, але нашу начальницю я просто не виношу. Самі розумієте. Знайду собі щось ближче до будинку, навіщо чоловік машину ганяти буде, витрачаючи на бензин, щоб мене забрати? Біля будинку повно місць, скрізь потрібна моя спеціальність.

На кухню зайшов Сергій, налив молоко в ковшик і сказав:

– Зараз Василька вкладатиму.

– Ой, все, Людо, нам час, – Юля піднялася з-за столу, а слідом за нею і Рита.

– Та ні, дівчатка, сидіть, це просто Васильку на ніч молока треба зігріти, він спати лягає, любить попити перед сном, так що давайте ще посидимо, чаю поп’ємо, – защебетала Люда, але подруги вже вийшли в коридор і почали одягатися.

Коли вони вийшли надвір і викликали таксі, то почали сперечатися – добре жити з таким неласковим чоловіком чи ні. Сперечалися мало не до сварки, Юля навіть мало не розплакалася – Рита весь час нагадувала їй колишнього чоловіка Юлі.

– А в самої який був! Навіть до мене залицявся!

– Та він тільки на словах такий, а як до діла доходить, так йому все ліньки. Так що не тішся. Він жартував. Але Людин чоловік справді якийсь дивний.

Замовчали, образившись один на одного, чекали на таксі. З під’їзду вискочив Сергій із двома великими пакунками в руках.

– Ви чаю не попили, а я для вас пиріг приготував. У вас ще й доньки вдома, їм він сподобається. Ось, візьміть по шматку.

Сергій пішов у під’їзд, не чекаючи подяки. Подруги розгублено переглянулись між собою. Теми для суперечок більше не було.