У моєї свекрухи був ювілей, 60 років. Здавалося б, приємна подія, але ми з чоловіком ледь не розлучилися через неї. Справа і досі до кінця не закрита, я просто не знаю, що мені робити?

Мені 30 років, чоловікові моєму, Руслану, 35. Одружені ми всього 3 роки, у нас обох це перший шлюб, бо ми обоє занадто довго шукали собі пару. Руслан мені подобається, у нас все добре, якби не витівки його мами. Я спочатку на це не звертала уваги, але зараз бачу, що так недобре, і треба або це припиняти, або розлучатися, поки у нас ще немає спільних дітей.

Живемо ми окремо, в однокімнатній квартирі, яка мені у спадок від дідуся дісталася. Свекруха ж свекром живуть у власному домі в заміському селі. Вони нас до себе кликали, але ми не погодилися, бо добиратися звідти на роботу занадто складно було б.

Ми з Русланом вирішили, що на старті нам цієї однокімнатної квартири цілком вистачить, а згодом ми назбираємо собі на більше житло, а потім вже і про дітей подумаємо, хоча, якщо чесно, я розумію, що думати варто було б вже, але ж не в однокімнатній квартирі?

Ми обоє працюємо, непогано заробляємо, намагаємося щомісяця відкладати певну фіксовану суму. У всьому собі відмовляємо, не шикуємо, але якісь необхідні речі час від часу купуємо, бо як же без цього.

Я помітила, що мама чоловіка не лише не радіє нашим покупкам, але і заздрить. Не минає і місяця, як у неї з’являється точно така ж річ. Я спочатку не надавала цьому значення, бо думала, що вони самі собі все купують, та нещодавно я виявила, що спонсором усіх їхніх покупок є мій чоловік.

Наближався ювілей свекрухи, і ми з чоловіком домовилися, що на таку круглу дату треба купити щось хороше, нехай і трохи витратитися. Ми вибрали гарну мультиварку за 4 тисячі гривень.

Перед тим, ми купили собі новий холодильник, бо старий у нас зіпсувався, і ми подумали, що холодильник – це річ на роки, і треба брати найсучаснішу модель, щоб надовше вистачило.

Коли мама мого чоловіка про це дізналася, вона заявила, що не хоче ніякої мультиварки, а хоче на день народження холодильник, і не просто холодильник, а таку ж модель як у нас.

Я була ошелешена, бо ціна питання 30 тисяч гривень. А мій чоловік спокійно витягнув з нашого сховку ці гроші, і купив мамі холодильник.

Вони обоє раділи, а мені хотілося плакати. Я нарешті зрозуміла, звідки у свекрів всі ці нові покупки. Чоловік навіть не став виправдовуватись, чесно зізнався, що це він все батькам купує, і не бачить в цьому нічого поганого, мовляв, він єдиний син у них, і рано чи пізно все йому і дістанеться.

В цій ситуації я розумію лише одне – з моєю думкою ніхто не рахується, чоловік навіть не вважав за потрібне радитися зі мною, чи варто так робити. Він просто брав наші спільні гроші і купував мамі все, що вона хотіла.

Як на мене, це неправильно, так не має бути. А яка ваша думка? Може, я і справді нічого не мислю в родинних стосунках? Я вже зовсім заплуталась, і навіть готова розлучитися через це з своїм чоловіком.

КІНЕЦЬ.