Моя дочка наступного року закінчує школу, і вчитися далі не збирається, не відчуває потягу до жодної професії. Справа навіть не в тому, що вона і в школі погано вчиться, а в тому, що вважає навчання у вузі марнуванням часу.

Їй цікаві лише дискотеки, посиденьки з подругами та до ночі сидить у соціальних мережах. Вона наводить купу прикладів, коли її знайомі після університетів не можуть знайти роботу, то потрібний досвід, то немає місця.

І я вже не намагаюся її переконати та доводити протилежне, це марно. А що я можу їй сказати, що вона знайде собі роботу і зможе купити собі житло чи машину, але я сама знаю, що це не так.

Коли я ходила до школи, то ми прагнули вивчитися, щоб краще жити, знайти хорошу роботу, щоб можна було нормально забезпечити своїх дітей, щоб вони мали те, чого ми самі не мали. Зараз же дочка та її подружки мріють про те, як знайти заможного чоловіка.

Але те, що багатих на всіх не вистачає і потрібно самому хоч щось досягти, щоб не залежати у всьому від чоловіка, вона й слухати не хоче. А я думаю, що якби я мала сина, то навіщо йому така дружина?

Ми з чоловіком намагалися більше працювати, і мало приділяли їй уваги, щоб забезпечити її майбутнє, робили все, щоб вона нічого не потребувала. Задаровували іграшками, купували одяг, щоб не гірше, ніж у подруг, а на нормальне спілкування не лишалося часу.

Напевно, тому вона звикла лише отримувати, нічого не роблячи натомість. Тепер уже пізно виховувати та переконувати, все одно не послухає.

Але без освіти тим більше не знайти нормальну роботу, то хоч якась перспектива. Не можна ж жити і нічого не прагнути.

КІНЕЦЬ.