Кожну мою фразу “Мені здається, що…”, моя бабуся обривала словами: “Якщо тобі здається, то тобі не здається – так воно і є. У жінок це часто буває”!

Знаєте, я теж думаю, що у відносинах дуже важливо орієнтуватися навіть не на формальні ознаки благополуччя, а на власні відчуття.

Наш мозок, безумовно, відстежує все, що відбувається і навіть веде негласний підрахунок, що і в чию користь робиться в стосунках. Є факти: скажімо, кількість дзвінків, повідомлень, знаки уваги і прояви залицяння, турбота і підтримка, тепло і участь.

Все це є, і воно впливає на наше відчуття затребуваності іншою людиною. Але ці прояви можуть бути і формальними. Щось є, але це щось сприймається нами, як беземоційний, зроблене, тому що належить, без сеpця. Ось вони – відчуття.

Мозок, на відміну від свідомості, сприймає всю інформацію, що надходить. Він якось її сортує, групує, зберігає, пропускає через фільтри сприйняття і видає нам в свідому частину псuхіки.

Звідти ми робимо висновки й умовиводи, приймаємо рішення і розвішуємо ярлики. Але! Мoзок знає все. Те, що не потрапило до тями, залишилося в несвідомій частині і прекрасно нами керує звідти.

Ви не знаєте, чому, але ви щось можете зробити несподівано для себе. Або раптом з’являться якісь сумніви на порожньому, здавалося б, місці. Або дискомфорт при спілкуванні. Або раптове, нічим не мотивоване роздpатування. Або стpах – без видимих причин.

Причини не видно. Тобто вони не сприймаються свідомістю через блоки і фільтри, але вони є. Не той тон, не та реакція, не ті слова, не ті дії.

Так я вперше відчула, що у чоловіка є інша. Я знала це, хоча мені ніхто цього не говорив.

Або, навпаки, ті слова, ті дії, ті реакції … Трошки, чуть-чуть. Ви не помітили. Але ось уже всередині – незрозуміло звідки взялося тепло, трепет, симпатія … Те, що вам здається на рівні відчуттів, вам не здається. Так і є. Вірте собі. Слухайте себе.

КІНЕЦЬ.