Коли я навчалася у школі, у нас була однокласниця на ім’я Інна. Вона була пухка, і, на жаль, багато хто з нас, включаючи мене, сміялися над нею.

Час минав, ми закінчили школу, і я не бачила Інну багато років.

Нещодавно я зустріла її в торговому центрі. Вона змінилася до невпізнання. Інна виглядала надзвичайно – струнка, впевнена в собі, з яскравою усмішкою.

Я підійшла до неї, відчуваючи суміш цікавості та незручності. “Інна? Це справді ти?”

– Запитала я, ледве вірячи своїм очам.

“Так, це я,” – усміхнулася вона. “Як давно ми не бачилися, правда?” “Ти неймовірно змінилася. Вибач, що я так говорю, але ти виглядаєш приголомшливо.

Як тобі це вдалося?”

– Не приховуючи захоплення, спитала я. Інна посміхнулася ширше. “Дякую. Це був довгий шлях. Але знаєш, найбільше мені допомогло не фізичне перетворення, а зміна ставлення до себе.”

“Як це?” – Я була заінтригована. “Я втомилася бути об’єктом глузувань і вирішила, що настав час щось міняти.

Але замість того, щоб зосередитися тільки на зовнішності, я почала працювати над своєю самоповагою і впевненістю. Я зрозуміла, що повинна любити себе такою, якою я є” – пояснила Інна.

“Це справді надихає,” – зізналася я. “Так, і коли я почала поважати себе, то виявила, що можу робити більше для свого здоров’я та благополуччя. Зовнішні зміни прийшли як наслідок внутрішніх”, – додала вона.

Ми ще трохи поговорили, і я зрозуміла, наскільки важливо поважати і цінувати кожного, незалежно від зовнішності.

Інна відкрила мені секрет справжньої стійкості – це кохання та повага до себе. Цей урок я запам’ятаю на все життя.

КІНЕЦЬ.