Лишив мене мій Михайло, коли нам по 40 було. І не одну лишив, а з трьома дітьми. Сам же пішов до свого кохання. Щоправда, повернувся через 15 років, і я його прийняла. Цього не зрозуміли мої діти, які мали наскільки глибоку образу до батька, що не пробачили його

У мене дуже непроста доля, але я ні про що не шкодую. Свою історію розповідаю тому, що чоловіка мого, на жаль, на цьому світі уже немає, а його приклад може і допоможе комусь.

Лишив мене мій Михайло, коли нам по 40 було. І не одну лишив, а з трьома дітьми. Сам же пішов до свого кохання.

Щоправда, повернувся через 15 років, і я його прийняла. Цього не зрозуміли мої діти, які мали наскільки глибоку образу до батька, що не пробачили його. Помирилися з ним лише тоді, коли він важко захворів. Я наполягла на цьому, бо бачила, що ситуація складна.

Одружилися ми з Михайлом дуже молодими. Мені було 18, йому 20. Ми ще життя не бачили, але закохалися і створили сім’ю. В принципі, тоді всі так рано одружувалися.

Я була сиротою, мене бабуся виховувала, тож заміжжя було непоганим виходом в моїй ситуації.

Михайло привів мене спочатку до своїх батьків, а потім ми збудували свій невеликий будинок.

Я була дуже щаслива, бо по-справжньому любила свого чоловіка, та й він мене теж любив, я це точно знаю. У нас трійко прекрасних діточок народилося – дві донечки і син.

І все було б добре, якби в нашому селі не з’явилася ця Ніна. Вона була років на 13 молодшою від мого чоловіка. Він водієм працював в сільраді, а вона – медичним працівником, тож вони частенько по роботі їздили разом, там десь і кохання їхнє зародилося.

Михайло ніяк з сім’ї не міг піти, але і Ніну лишати не мав наміру. Якось він сів біля мене, чесно у всьому зізнався, навіть розплакався, і попросив, щоб я йому допомогла вирішити, що робити далі.

Я не стала йому нічого радити, ні в чому не переконувала, бо мені самій так боляче було, що словами не передати.

Я ж все життя намагалася бути ідеальною дружиною, дбала про чоловіка, про дітей, про дім, про все на світі, тільки не про себе.

Коли я дивилася на молоду, струнку, красиву, доглянуту Ніну, я навіть розуміла свого чоловіка. Я виглядала як її мама.

Михайло пішов, я залишилася одна, в 40 років, і з трьома дітьми. Благо, що діти вже були майже дорослими, дві доньки вже стали студентками, а син якраз школу закінчував.

Чоловік нам будинок залишив, і грошима допомагав, але жив з Ніною.

Через 15 років Михайло повернувся, бо його Ніна знайшла йому заміну, і просто вигнала його з свого дому.

Звичайно, чоловік прийшов до мене, адже будинок, в якому я жила, Михайло в свій час збудував своїми руками. Ну як я могла його вигнати? Та й що приховувати, любила його я, тому і пробачила.

А діти не пробачили. Мало того, що вони до свого рідного батька до кінця життя не говорили, так ще й на мене злилися, що я прийняла зрадника до хати.

Коли Михайло захворів, я зібрала всіх своїх дітей, і таки наказала їм піти до батька в лікарню і поритися з ним. Бо в житті, як на довгій ниві, усяке буває.

Що я хочу сказати – чоловіки, сім’ю варто берегти та цінувати, не варто думати, що молода дружина зробить молодим і вас. Ні. Для неї ви будете вантажем, який вона викине, коли ви станете їй не потрібні.

КІНЕЦЬ.